Ви тут:
Культура Полтавщина Суспільство 

Яка доля чекає на Всеукраїнський центр вишивки та килимарства?

Решетилівські килими й вишивка білим по білому знані без перебільшення на увесь світ — наприклад гобелени майстрів Надії Бабенко та Леоніда Товстухи прикрашають стіни будівель ООН у Нью-Йорку та Ради Європи у Страсбургу, а витончену вишиванку білим по білому від Алли Кісь придбала до свого гардеробу британська королева Єлизавета ІІ. Для українських політиків та зірок шоубізу взагалі вже стало правилом гарного тону мати в своїй колекції витвори мистецтва від решетилівських майстрів.

Та чи вдасться зберегти унікальні традиції вишивки й килимарства? Ще кілька років тому це питання, що називається висіло в повітрі: унікальна Решетилівська фабрика художніх виробів так і не змогла пережити буремні роки економічної перебудови середини 90-х — початку 2000-х, і понад десятиліття стояла пусткою, потрохи перетворюючись на руїни. Самі майстри вимушені були перебиватися надомною працею та самостійним пошуком замовників. А галузь культури довгий час у держави перебувала на другорядних ролях.

Зрештою, силами місцевих сподвижників розпочалося відродження слави Решетилівки, як столиці вишивки й килимарства. Місцева влада разом із майстрами домоглася включення цих технік до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, що стало першим кроком на шляху до потрапляння у відповідний список ЮНЕСКО. А обласна влада розпочала реанімування колишньої фабрики художніх виробів. Щоправда, шлях цей виявився досить непростим. І без допомоги держави, важко розраховувати на успішне завершення важливого та свого роду унікального проекту.

Від артілі — до Арт-хабу

Історія фабрики художніх виробів веде початок із 20-х років минулого століття. Тоді все починалося із невеличкої промислової артілі, в якій працювали решетилівські майстри. Згодом вона розрослася в повноцінне підприємство — площею в 7 тисяч квадратних метрів, із унікальним обладнанням, виробничими цехами та підсобними приміщеннями. І головне — надзвичайно талановитими і працьовитими майстрами. Їх шедеври прославляли Решетилівщину, Полтавщину й Україну на весь світ.

“Це було потужне підприємство. Були великі килимарський, ткацький цехи, де знаходилися унікальні верстати. В одному з цехів стояла машина, яка робила заправку ткацьких станків. І на сьогоднішній день це проблема – зробити таку заправку”, – розповідає директор Всеукраїнського центру вишивки та килимарства Надія Вакуленко.

Решетилівська фабрика, так само як і Опішнянська керамічна, входила до об’єднання “Укрхудожпром”. Згодом, внаслідок приватизації 90-х концерн потрапив у приватні руки. Від Опішнянської фабрики нині лишилися лише купи цегли. Решетилівській пощастило більше — тут принаймні вцілів дах і голі стіни. Обладнання було вивезено, а майстри отримали трудові книжки на руки.

Я пам’ятаю, як в 90-х роках приміщення не опалювалось, в цехах стояли буржуйки. Умови були нелюдські. Вона (фабрика — прим. авт.) вже була на межі закриття. Можливо, потрібно було шукати альтернативи виробам художніх промислів. Напевно, треба було відкривати паралельне виробництво – наприклад, швацьке і заробляти кошти. Зберегти це хоча б невеликим цехом”, – згадує Надія Вакуленко

Здавалося б, на цій історії можна було ставити хрест. Але, завдяки ентузіазму та наполегливості решетилівського земляцтва — зокрема, голови Полтавської облради Олександра Біленького фабриці таки дали нове життя. Спершу, у 2017 році обласна рада добилася повернення території та приміщень фабрики у комунальну власність. Далі, у 2018 році Постановою Кабінету Міністрів було створено Всеукраїнський центр вишивки та килимарства. Головна його ідея в тому, щоб дати майстрам робоче місце і майданчик для демонстрації своїх виробів. Такий собі Арт-хаб. Це дасть поштовх для розвитку галузі, а також стане потужним туристичним магнітом,  черговою культурною “фішкою” Полтавщини, яка прагне “застовпити” за собою неофіційний статус духовної колиски України.

Крок вперед, два назад?

У перший рік своєї роботи Всеукраїнський Центр килимарства й вишивки отримав із державного бюджету на свою діяльність близько 30 мільйонів гривень. Занедбана за десятиліття фабрика готувалася до ренесансу. Працівники розчищали чагарники та виносили сміття, які заполонили територію. Будівельники лагодили дах та вставляли нові вікна і двері, адже першочерговим завданням було вберегти будівлі від подальшої руйнації та підготувати їх до капремонту. Тим часом формувався штат нової установи та купувалося обладнання.

“15 мільйонів гривень спрямували на закупівлю меблів, швейне обладнання, комп’ютерну техніку для центру. Ще 15 мільйонів – на ремонтні роботи для колишньої фабрики. На ці кошти відремонтували дахи, укріпили панелі, вставили вікна і двері. Тобто, приміщення повністю законсервовано від подальшої руйнації. Це було зроблено у 2019 році. З того часу залишилося ще 1,5 мільйони кредиторської заборгованості перед підрядником. Другий рік ця заборгованість що називається “висить”. Уже пішов 2021 рік, але поки що з фінансуванням є великі проблеми”, – розповідає Надія Вакуленко.

Центр підпорядкований Міністерству культури та інформаційної політики. І фінансується винятково із державного бюджету — але виділених коштів вистачає лише на зарплати та комунальні послуги. А гроші на капітальні ремонти у приміщеннях фабрики поки що не закладені у жодній державній програмі. Хоча, оптимістичні новини і з’являються час від часу — об’єкт обіцяли включити до Президентської програми “Велике будівництво”. Обіцяв підтримку решетилівським майстрам і Міністр культури Олександр Ткаченко під час свого візиту на Полтавщину у жовтні 2020 року.

А його заступниця Лариса Петасюк під час відвідин Решетилівського центру вже в квітні цього року повідомила, що нині розробляється державна програма з розвитку художніх промислів, яка стосуватиметься і ремесел з Решетилівки.

Більше того, на форумі “Україна 30” у лютому про Всеукраїнський центр вишивки та килимарства згадував особисто Президент України Володимир Зеленський. Назвавши його серед об’єктів, які потребують відродження. Про необхідність підтримати решетилівську вишивку й килимарство говорив і Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.

Очікувалося, що у бюджеті на 2021 рік передбачать 42 мільйони гривень на реконструкцію приміщень фабрики. Але поки що — ці суми лише на папері.

А ремонтні роботи — відповідно на паузі. Відтак, і питання про подальшу долю унікального Центру та збереження традицій решетилівської вишивки та килимарства знову “підвисає” в повітрі. Утім, працівники Всеукраїнського центру килимарства та вишивки сподіваються, що держава таки почує їхні прохання про допомогу. Щоб звернути увагу до проблем центру до Дня вишиванки у Решетилівці, в приміщенні фабрики влаштували грандіозну виставку робіт решетилівських майстрів та велопробіг у вишиванках.

“Дуже хочемо, щоб наш центр запрацював на повну. Очікуємо, що держава нам допоможе. Розраховуємо, що всі зрозуміють, що наші вишиванки і килими – унікальні ремесла. Можливо, невдовзі дійде до нас черга щодо включення до списку ЮНЕСКО. Переконана, що рано чи пізно процес фінансування набере обертів”, – висловлює сподівання директор Всеукраїнського центру килимарства та вишивки Надія Вакуленко.

Система Orphus