Як помітити, що дитина потребує психологічної підтримки: поради для батьків
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Діти та підлітки не завжди розповідають батькам про свої переживання та труднощі. Водночас зміни настрою, поведінки, сну, спілкування чи інтересів можуть свідчити про те, що дитина потребує уваги та підтримки. Фахівці радять батькам підтримувати довірливі стосунки з дітьми та звертати увагу на тривалі або різкі зміни в їхньому стані.
Джерело: Центр громадського здоров’я України
Труднощі з психічним здоров’ям у них можуть проявлятися, зокрема, як:
– пригнічений настрій довше ніж два тижні поспіль;
– різка зміна у спілкуванні з однолітками та близькими;
– прагнення усамітнення, ізоляції;
– різка втрата інтересу до улюблених занять;
– проблеми зі сном;
– помітні зміни харчової поведінки, втрата або набір ваги;
– різкі перепади настрою, роздратування, спалахи емоцій;
– погіршення пам’яті, труднощі з концентрацією й навчанням;
– часті скарги на головний біль, біль у животі тощо.
Щоб вчасно помітити проблему, важливо вибудувати з дитиною довірчі стосунки:
1. Бути поруч і слухати. Важливо не перебивати і утриматися від порад і настанов – дайте дитині простір, щоб виговоритися.
2. Підтримувати у складні моменти. Допомагайте дитині розібратися, що вона відчуває і чому.
3. Цікавитися тим, що відбувається в житті дитини. Це не лише допомагає їй відчувати власну значущість, а й дає вам змогу вчасно помітити проблему.
4. Заохочувати інтереси дитини. Творчість, спорт, вивчення нового, розваги в команді – все це допомагає дитині почуватися залученою та покращує емоційний стан.
5. Не знецінювати проблеми та емоції. Замість: «Нічого страшного», спитайте: «Як я можу тебе зараз підтримати?».
6. Сформувати стабільну рутину. Дотримуйтеся розпорядку дня всією родиною: здорове харчування, фізична активність, фіксований час сну та пробудження.
Якщо ви помітили тривожні «дзвіночки» і ситуація не покращується, або ваша дитина говорить про самоушкодження, смерть чи самогубство – зверніться до педіатра, який пройшов навчання за спеціалізованою програмою ВООЗ mhGAP або до психолога, психотерапевта чи психіатра.
Довідково
матеріал підготував/ла: Вікторія Вакула
