Народився Степан Шкурат 1886 року в Кобеляках Полтавської губернії. Батько хлопця все життя клав печі, це ремесло передавалося із покоління до покоління, тому й сам Степан опанував мистецтво ще в дитинстві й потім зберіг любов до цієї справи на все життя. Сценічну діяльність розпочав 1905 року на сцені Народного будинку в Кобеляках.

1910 року разом із сім’єю переїхав у Ромни. Працюючи пічником, брав участь у аматорському театрі. 1913 року місцева газета «Ромен» писала: «У другому громадському зібранні відбувся малоруський спектакль. Йшла драма з малоруського життя «Бурлака» І.Карпенка-Карого. П’єса була зіграна досить жваво. Особливо гарний був Бурлака – п. Шкурат».

Степан Шкурат знаний усіма як актор кіно й театру, але не мав спеціальної освіти, на професіональну сцену прийшов із художньої самодіяльності. Олександр Довженко та Іван Кавалерідзе стали його провідниками у світ кіно. За сорок років творчого життя Степан зіграв близько сотні ролей. Він знімався в Україні, Білорусі, Грузії. Як талановитий актор С. Й. Шкурат користувався великою популярністю і авторитетом у багатьох кінорежисерів. Особливо після співпраці із О. Довженком його запрошували зніматися в багатьох фільмах, пропонували переселитися до Києва, але він постійно відмовлявся. Лишився вірним Сулі, Ромнам, рідній землі, у якій він черпав наснагу для свого великого й неповторного мистецтва.

Далекого 1918 року сталася щаслива зустріч Степана Шкурата із уже відомим на той час молодим земляком-скульптором Іваном Кавалерідзе. Спільна робота на будівництві пам’ятника Т. Г. Шевченку зблизила двох талановитих людей і відкрила одному з них – С. Й. Шкурату – безкраї обрії справжнього мистецтва. Перший фільм «Злива», поставлений 1928 року на Одеській кінофабриці режисером І. П. Кавалерідзе, став одночасно й першою кінопробою тоді ще не відомого в кіномистецтві роменського пічника Степана Шкурата. У цій експериментальній картині він зіграв роль селянина-бунтаря. А потім були «Перекоп» і «Коліївщина», «Штормові ночі» і «Прометей», «Наталка Полтавка» і «Запорожець за Дунаєм», «Григорій Сковорода» і «Повія». І кожен із фільмів – то подія в українському мистецтві кіно, то ще одна творча удача як кінорежисера І. П. Кавалерідзе, так і актора С. Й. Шкурата.

Серед найперших прихильників таланту нашого земляка був славетний митець українського кіно Олександр Довженко. Режисер саме готувався до зйомок знаменитого кіно «Земля» та підшукував акторів для стрічки. Він запропонував Шкурату зіграти Опанаса Трубенка. Степан повністю виправдав сподівання Довженка, блискуче виконавши довірену роль. Потім так само, як і з Кавалерідзе, розпочалася плідна робота Олександра Петровича й Степана Йосиповича. Кінострічки «Іван», «Аероград», «Щорс». Шкурат пройшов справжній мистецький вишкіл, тому так переконливо вживався в ролі.

Його творча праця була гідно оцінена народом, він заслужив любов і шану мільйонів кіноглядачів.

У 1935-му Кавалерідзе запросив Шкурата знятися в ролі Миколи «Наталка-полтавка» за однойменною оперою Миколи Лисенка. Спочатку актор дуже сумнівався, адже йому в 49 років треба було зіграти молодого парубка. Проте Іван Петрович зумів переконати артиста. У 1936-му фільм вийшов у прокат. Особливою популярністю стрічка користувалася у Сполучених Штатах, адже 21 день поспіль не сходила з екранів.

У 1967 році Степан Шкурат востаннє знявся у художньому фільмі. Це був «Вій» режисерів Костянтина Єршова і Георгія Кропачова за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя. Хто дивився цей фільм, то одразу згадає Явтуха (Шкурат), який розшукав і привіз бурсака Хому до сотника, щоби той читав Псалтир по померлій панночці-відьмі.

До останнього подиху Степан Шкурат служив українському мистецтву та рідному народові. Тому не випадково за видатні заслуги в розвитку українського театрального й кіномистецтва С. Й. Шкурату Указом Президії Верховної Ради УРСР у 1971 році було присвоєно почесне звання народного артиста України.

Помер Степан Йосипович Шкурат 26 лютого 1973 року в Ромнах на вісімдесят восьмому році життя.