Галина Іванівна Мневська (літературний псевдонім Галина Орлівна) народилася у с. Калайдинці Лубенського повіту Полтавської губернії в інтелігентній родині.

Три класи майбутня письменниця провчилась у Лубенській жіночій гімназії. Після того, як мати вийшла із в’язниці, де відсиділа за поширення політичної забороненої літератури, то вони обоє виїхали до Москви, де дівчина здобула середню освіту та в 1916-му році вступила на вищі жіночі курси. Потім навчалась в Ольгинському університеті у Києві, проте останній курс не закінчила через нестачу коштів.

У 1918 році Г. Мневська почала виступати в театрі й саме там з’явився її псевдонім «Орлівна». До осені 1919 року вона грала в «Молодому театрі» під орудою Леся Курбаса. В подальшому Галина працювала акторкою у Вінницькому театрі імені Івана Франка під керівництвом Гната Юри.

Писати Орлівна почала ще у 1918-му році, тож вже на той час мала чималий літературний доробок, що очікував свого часу у «шухляді». Зразу з’явилася її дебютна новела у віденському еміграційному часописі та збірка оповідань «Шляхом чуття». Наступного року виходить книжка «Перед брамою», а також інсценізації для дитячого театру «Князівна Жаба», «Золотий черевичок», «Христова ялинка». Її оповідання та новели друкувалися в часописах Львова, Праги, Відня. Писала також оповідання для дітей, п’єси. Крім того, займалася перекладацькою діяльністю.

Восени 1925 року Галина разом з чоловіком (письменником Климом Поліщуком) повернулася до Лубен. Пізніше вони розійшлися, бо Поліщук він бачив Галину лиш у ролі берегині домашнього вогнища.
Літературна кар’єра Орлівни пішла вгору: одним за одним виходили її твори, наприклад – повісті «Емігранти»(1928), «Бабський бунт», «Жага», «Ілішва», «Нове поле», «Сибірка», «Скарб діда Якова»(всі написані у 1930-му році). Також вона співпрацювала із Тичиною, Панчем, друкувалась у багатьох журналах, зокрема в одному вийшов її переклад повісті «Робінзон Крузо», приєдналась до літературного угрупування «Плуг».

Про творчість Мневської схвально відгукувались Б. Лепкий, В. Сосюра, М. Ірчан, Петро Голота, О. Копиленко. Письменниця проникала в психологію героїв, реалістично змальовувала тогочасні процеси в суспільстві, а це викликало незадоволення, її критикували за те, що вона описувала колгоспний рух як кріпаччину.

У січні 1931 року Г. Мневську було заарештовано. За звинуваченням в українському націоналізмі вона отримала 5 років заслання. Її чоловіка було арештовано раніше, у 1937 році його було розстріляно. На засланні Галині доводилось важко працювати на залізниці. Після закінчення терміну їй було заборонено повертатись в Україну, тому вона працювала вчителькою в Актюбінській області, стала відмінницею народної освіти Казахстану. У роки війни працювала в тилу, була нагороджена медалями.

На засланні Мневська одружилася з волинянином Яковом Возним, з яким прожила понад двадцять років. Вона продовжувала писати, проте її твори не публікували.

Померла Галина Мневська 21 березня 1955 року, після тяжкої невиліковної хвороби. За заповітом похована на батьківщині другого чоловіка у селищі Голоби на Ковельщині. На її могилі вибито лаконічне «письменниця, вчителька».