На таких і тримається стійкість лінії фронту, — історія сержанта з 17-ї бригади НГУ
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
На таких і тримається стійкість лінії фронту, — історія сержанта з 17-ї бригади НГУ
Зараз Антон несе службу на Запорізькому напрямку. Тут, на передовій, оборона під дронами — не фільм, а щоденна реальність. Під час останнього виходу з позицій він виніс «гірлянду» — сімнадцять нерозірваних ворожих дронів. Протягом п’яти діб — від четвертої ранку до восьмої вечора — fpv, скиди та запалювальні речовини.
Джерело: 17-та Полтавська бригада Національної гвардії України
«Підіймаєшся нагору з бліндажа — там уже не земля, а порепана шкаралупа», — каже він.
Досвідчений побратим одразу попередив Тотохіна: «Лізьте глибше в нори». Ворог спостерігає з дронів і методично атакує позиції захисників.
«Ці позиції створювали, аби витягувати ворога на себе. Іронія в тому, що саме ці приманки встояли. Моя позиція зараз — на пагорбі. Дві посадки поруч — згорілі ще торік. Ми на пустирі. Але ми стоїмо», — говорить воїн.
Це місце стало не лише пасткою для ворога, а й випробуванням для них самих.
Антон згадує, як сам обирав хлопців, із якими заходив на позиції. Всі розуміли ризики, але йшли з ним, бо знали: він завжди тримає слово. Попри страх, серед бійців кажуть: якщо йдеш з Тотохіним, повернешся назад обов’язково, тому з ним заходять на «нуль» упевнено.
Під час одного з виходів на позиції в сірій зоні, де облаштували спостережний пункт на покинутій фермі, почався масований обстріл: міномети, мавіки зі скидами, fpv з кумулятивними зарядами. О півночі «баби Яги» скидали протитанкові міни з неба. О шостій ранку було ухвалене рішення на евакуацію. Через 12 годин після виходу ферми більше не існувало — пряме влучання повністю зруйнувало споруду.
Антон передав бойовий досвід десяткам гвардійців. Один із них — «Халявич» — погодився зайти на позицію тільки тому, що знав: там буде Тотохін. Під час ротації наступив на пелюстку — відірвало стопу. Незважаючи на цю трагедію, його успішно евакуювали.
Відчуття відповідальності не виникає раптово. Воно виростає з досвіду. Антон пам’ятає момент, коли позиції довелося вибирати не за наказом, а за чуттям. Разом із «Дєдом» вони вирішили облаштуватись там, де, здавалося, ніхто не полізе. Але саме звідти зараз і лізуть.
«Нам сказали — копайте в інший бік. Але ми проявили ініціативу і закріпились ще й там. І зараз там тримати оборону можна», — зазначає боєць.
Випадкова впертість перетворилась на порятунок.
«Я виводив хлопців через мінні поля. Я знав, за кого відповідаю. Ризикував, але виводив хлопців, виносив поранених», — каже нацгвардієць.
Незважаючи на втому й постійне напруження, саме такі, як Тотохін, тримають оборону. Вони передають досвід, навчають молодших, підтримують дисципліну й бойовий дух. На таких і тримається стійкість лінії фронту.
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
