На сьогодні у світі 195 країн, з яких 193 – члени ООН, а дві мають статус держав-спостерігачів – Святий Престол Ватикан і Держава Палестина. Налічують понад 3 тис. націй і народностей: від найдрібніших, чисельність яких становить десятки чи сотні осіб, до найбільших, які налічують понад 100 млн осіб.

 Якщо нація налічує понад 1 млн осіб, то її вважають великою. Вдумайтеся в те, що тисячі народів або націй не мають своєї держави. Деякі вперто її виборюють і залежать від неймовірно важких обставин, а інші живуть без жодної надії на те, що колись зможуть відстояти на карті світу своє власне місце під сонцем.

Згадаємо, наприклад, курдів, яких 33 млн, кантонців – 68 млн, зулу – 12 млн 159 тис., народи Шрі-Ланки (ланкійських тамілів) – 80 млн, окійців – 16 млн, оромо – 41 млн 693 тис., йоруба – 35 млн, ігбо – 33 млн і багатьох інших, чисельність яких іноді перевищує чисельність українців.

На відміну від них ми маємо свою історію державності від Київської Русі й до сьогодення та свою власну успішну історію боротьби за незалежність. Сотні поколінь українців не припиняли битву за свою землю, ідентичність, культурні цінності, повну свободу та самостійність, виборюючи право бути рівними серед інших впливових народів і країн.

 Втративши власну державність у литовсько-польську добу із середини XIV до середини XVII ст. або перебуваючи під впливом двох імперій – російської та Австро-Угорської з кінця XVIII до початку ХХ ст., українці не розчинилися на теренах чужих держав і зберегли свою ідентичність.

Після Другої світової війни, навіть у складі Радянського Союзу, Україна стала однією із республік-засновниць ООН, авторитетно заявивши про себе світу. І сьогодні ми невпинно продовжуємо боротьбу за право самостійно й вільно жити на своїй землі. Навіть запитавши тисячі українців, що для них означає незалежність їхньої країни, почуємо тисячі різних відповідей, але головне те, що всі вони усвідомлюють, що без незалежності для України немає успішного майбутнього. Тому формуємо просторову й часову концепцію української незалежності, яка б охопила всі регіони зі своєю унікальною культурно-історичною спадщиною та мозаїкою місцевих звичаїв і традицій. Тож з пекельного 2014 року стоїмо, боремось, схиляємо голови перед загиблими Героями та щодня зміцнюємось у цій боротьбі!

Тамара Шаравара, проректор з науково-педагогічної роботи і перспективного розвитку, доктор історичних наук, професор, професор кафедри гуманітарних і соціальних дисциплін Полтавського державного аграрного університету.

#СимволиУкраїни