Великий патріот, який “увесь вік свій обороняв інтереси українства”, людина, про яку його духовні вихованці писали: “Можна любить Україну так, як її любив Кониський, — але більш, як він, — любить не можна. Він не жив, він горів тою любов’ю”… Кандидат права та адвокат, він все своє дозвілля віддавав письменництву.

А ще був автором шкільних підручників “українські прописи”, “арифметика або щотниця” та “граматка або перша читанка задля початку вчення”.

Організатор недільних шкіл на Полтавщині та Катеринославщині. Заснував в Києві видавництво “Вік”, яке за 15 років існування опублікувало понад 100 книг українською мовою. Був одним із фундаторів львівського літературного товариства, якому заповів 10 тис карбованців.

Однією з головних праць Кониського стала повна біографія Шевченка “Тарас Шевченко-Грушівський”. Їй він присвятив останні 10 років свого життя. В СРСР твори Кониського були заборонені, а радянське літературознавство зарахувало його до націоналістів.

Олександр Кониський відомий як автор “Молитви за Україну” – другого після гімну України національного музичного символу нашої країни.  Цей твір він написав для дитячого хору.

Бо щиро вірив, що зі словами “Боже Великий, єдиний, Русь-Україну храни…” будуть зростати майбутні українці майбутньої незалежної держави.  “Молитву за Україну” вперше видали на Галичині, там вона стала дуже популярною.

Натомість у Києві через заборони російської імперської влади надрукувати цей твір не було можливості. Її, попри заборони, допомогли поширювати знані галицькі громадські діячі Богдар Кирчів і Володимир Шухевич.

Згодом твір набув популярності по всій Україні. З’явилися численні хорові версії. А версія Олександра Кошиця набула найбільшого поширення і нині виконується на рівні з державним гімном України. “Молитва за Україну” звучить зокрема під час церемонії інавгурації Президента України.