Квіт папороті: традиції святкування Купала на Полтавщині
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Тисячолітня традиція святкування Купала вабить, зачаровує, надихає вірити в дива. Сама назва “Івана Купала” – вважається синкретичною, адже через християнство, яке усіляко боролося з язичницькими звичаями, відбулося таке собі злиття поганського дійства з християнським святом Івана Хрестителя. Наразі свято має інший сенс, проте його традиції несуть архаїчні риси — розкладання багаття, співання пісень про Купала, стрибання через вогнище, купання, пускання віночків на воду та спалення чи утоплення у воді опудал Купала та Марени.
У деяких регіонах України не просто прикрашали Марену квітками, свічками та вікнами, але й виготовляли голову з глини та навіть підфарбовували щоки. Проте кінець для такої ляльки був один — її знищували. Деінде таку фігурку виготовляли з дерева, влаштовували для Марени стіл з хлібом та сіллю, співали пісень, а потім топили ляльку.
Вірили, що того, хто знайшов квітку папороті в ніч на Івана Купала, чекало багатство і здійснення мрій. І йшли сміливці до лісу, шукати нездійсненне.
Згідно з повір’ям, в Іванів день “відкриваються” земля і небо, воду окроплює магічна сила, птиці та звірі починають говорити. В давнину знахарі 7 липня збиралися в ліс по трави і коріння, вони вірили що сьогодні всі рослини мають справді цілющу силу. Зібрати лікарські трави обов’язково мали до сходу сонця, поки вони не потрапили під сонячні промені.
Іванова ніч є найкоротшою в році, в цю ніч було прийнято не спати, щоб безпорадну людину ненароком не охопила нечиста, яка мала “прокидатися” в цей період. Напередодні свята, в день Горпини Купальниці, селяни на вікна і поріг клали кропиву, щоб в оселю нечисть не пробралася.
Для наших предків, це був день літнього сонцевороту. Як свідчать давні письмові джерела, Купала входив у пантеон слов’янських богів, якому в жертву приносили головний дар землі — хліб. Купала також був богом молодості, шлюбу і краси.
У різних регіонах України традиції свята відрізнялися. На Закарпатті свято було відоме менше, а на Слобожанщині та Волині відзначалося широко. У свято 6 липня збирали “зілля” (польові та лікарські трави), щоб сплести вінки. Також рослинами прикрашали будинок.
На Полтавщині купальські звичаї мають низку цікавих особливостей. Наші дівчата плели вінки із любистку, мальв, сокирки, барвінку, васильків, м’яти, рути, резеди — це найбільш шановані і улюблені в народі рослини. Ввечері, напередодні Купала, збиралися на заздалегідь домовлене місце. Це міг бути вигін чи лісова галявина. Приходили вже із вінками на голові. Перед цим кожна з них, у якої є наречений, вручала йому капелюха чи шапку із тих рослин, з яких і собі плели вінок.
Заздалегідь готували головні атрибути свята, які присутні на території всієї України — Купало і Марену (вважалася головною Русалкою, пов’язана із обрядами вмирання і воскресіння природи). Роль Марени на Полтавщині у XVIII-XIX столітті виконувала гілка чорноклену або вишні. В сучасному обряді використовують вже інші дерева. Марену прикрашали стрічками, іноді квітами і вінками. В деяких селах Полтавщини дівчата робили опудало із соломи, яке одягали як жінку і називали Мара. Після прикрашання Марени, починався обряд прикрашання Купала — заздалегідь підготованого солом’яного опудала, яке використовували по всій території Полтавщини. Його одягали у жіночу вишиту сорочку і ставили біля Марени під деревом і прикрашали намистом, квітами та стрічками. Іноді використовували солом’яне опудало із дерев’яними паличками замість рук. На дерев’яні руки дівчата чіпляли вінки. Були рідкісні випадки у деяких селах Полтавщини, коли під зрубаним молодим деревцем — Мареною, садили дитину до десяти років — хлопчика чи дівчинку. Дитину заздалегідь прикрашали квітами, стрічками і вінками. Дитина відігравала тут роль Купала, навколо якого водили хороводи дівчата.
Вогні, запалювані в купальську ніч, вважалися чудодійними. Вогонь добували тертям дерева об дерево, тому, його називали живим, лікарським, лісовим. Щоб позбутися від негараздів в цей вечір треба тихо посидіти біля вогнища і подумки звернутися до духу вогню з проханням з вашого життя випалити все суєтне і наносне.
Молодь водила хороводи, співала, жартувала. Уже із XIX століття Івана Купала — це свято суто молодіжне. Інколи там були присутні діти старшого віку. Купало обкладалося соломою, кропивою і підпалювалося. Коли вогонь загориться, хлопці і дівчата взявшись за руки перестрибували через нього. Інколи Купало спалювали окремо, а купальський вогонь запалювали окремо. Так молодь ніби очищувалася від всього нечистого. Також цей обряд символізував собою єдність двох начал — закоханих душ.
У Гадяцькому, Кобеляцькому повітах дівчата згадували, що якщо при стрибанні через багаття пара не розійдеться, то вони одружаться. Також стрибали окремо, просто заради очищення від нечисті та для здоров’я. Після цього всі гуртом ішли на річку, топити Купала та Марену. Їх інколи спалювали, а інколи топили. І такий, і інший обряди побутували на Полтавщині. Інколи біля Марени та Купала клали купу жалкої кропиви і перестрибували через неї босоніж. Після того, як потоплять Купала і Марену, дівчата могли розвішувати свої вінки на деревах, а в деяких селах їх приносили додому і підвішували в хатах, стайнях чи горищах, як засіб охорони від нечистої сили і лікарське зілля.
А ще ж на вінках ворожили. Дівчата діставали приготовані воскові свічки і прикріпляли їх кожна до свого вінка, після чого пускали їх за течією річки. Інколи використовували вінки без свічок. Все це здійснювалося вже пізно вночі. Вважалось, в яку сторону вінок попливе, там дівчина і заміж вийде. Якщо вінок пливе добре і свічка горить, його власниці дівувати залишилось останні місяці. Якщо ж він крутиться на місці, ще ходитиме на вулицю весь рік. Якщо ж вінок потоне, в одних селах вважалося що на цей рік дівчина не вийде заміж, а в більшості, особливо на Гадяччині, казали, що дівчина помре. І дійсно, старожили переказували, що так і ставалося із тими дівчатами.
На Полтавщині гадання на вінках мало таку своєрідність, що вінок, пущений по річці, часто виловлював периємець, тобто наречений дівчини, якому вона заздалегідь казала як впізнати саме її вінок. Все це супроводжувала ціла плеяда саме купальських пісень.
На Полтавщині вірили не у квітку папороті, а й у переліт траву. Якщо її здобути, то будеш щасливим все життя. У народі вважали, що цвіт переліт трави світиться зіркою. «Переліт травою» в Україні узагальнено називали понад півтора десятка рослин, які народна мудрість збирає, садить, сіє та використовує, як медоноси, кормові й лікарські (Астрагал шерстистоквітковий, Енотера дворічна, Конюшина гірська, Первоцвіт весняний, Тирлич жовтий та інші) – але при всій чарівності, магічного цвіту вони не мають. У XIX столітті ще було поширеним ходити за цим цвітом на Купала, а в ХХ — вже ні.
Традиції збирала Марія Бойко
Фото: Ігор Бочаров
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
