Свідчення родинних традицій Полтавщини збережені на історичних світлинах
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
15 травня у світі відзначають День сім’ї. І звісно, що окрім почуттів і пам’яті сім’ю й рід найбільше репрезентують старовинні фотографії. Це унікальні літописи прожитих доль, непідкупні свідки характерів і подій, такі особливі й особисті – через століття вони стають надбанням історії й дарують нам можливість побачити, якими були наші пращури, що цінували, шанували, одягали й як виглядали.
Завдяки двом альбомам Євгенія Аничина, що вийшли друком у видавництві АСМІ у нас із вами є можливість подивитися у вічі своїм прапрадідусям і бабусям. Видання «Привіт із Полтави» та «Українська ідентичність, писана світлом. Полтавщина другої половини ХІХ – початку ХХ століття» дійсно скарб для вивчення родинних і суспільних традицій українців, зокрема, на Полтавщині.
«Світлини відображають суть української ідентичності. Полтавщину недарма називають серцем України, й це не лише тому, що вона розташована в центрі, саме тут великою мірою відбувалося формування української ідентичності, усвідомлення й осмислення національних ідей, самого існування української нації. Майже до кінця минулого століття в українських селах існувала традиція: на одній зі стін, на почесному місці, вивішувати фотографії батьків, дідів, дітей та інших родичів. Зібрання світлин одночасно виконувало роль сімейного архіву, пам’ятної книги, літопису роду. Знімків тих, хто вже пішов за межу вічності, не прибирали, і внуки правнуки, вдивляючись у незнайомі обличчя предків, уважно вислуховували розповіді про їхнє життя і справи старших членів сім’ї. Цей своєрідний музей постійно поповнювався. Світлини берегли, обрамляли саморобними рамками, прикрашали рушниками. І лише в останні десятиліття, коли стрімко зникають села та переривається зв’язок поколінь, сімейні фотографії та альбоми, що залишилися від предків, почали викидати на смітник. Та завдяки ентузіастам, залюбленим в історію Батьківщини, іноді все ж удається врятувати такі скарби. Але якщо вони припадають пилом в музейних фондах та приватних колекціях, то від цього невелика користь. Для того, щоб створити повне та об’ємне уявлення про справжню українську ідентичність, треба зібрати мозаїку з усіх уламків, які вдалося зберегти. І вона засяє у всій красі», – пише у передмові автор Євгеній Аничин.
Представлені світлини зроблені у кінці ХІХ – на початку ХХ століття відомими фотографами Й. Хмелевським, М. Фриденталем, Л. Смелянським, Р. Салітаном, Б. Л. Варшавським (Полтава), Гамалем (Кременчук), А. Завадським (Лубни), Р. А. Лейзерзоном (Нові Санжари), Цейтліном (Костянтиноград), Е. Фрогом (Миргород), Ф. Д. Радченком (Лохвиця), С. Я. Мацьком (Білоцерківка), Н. З. Динабургом (Гадяч) та іншими. Частина з них – документальні, репортажні, зроблені на вулицях, ярмарках, на виробництві, під час подорожей краєм.
Серед фото багато й портретів, зроблених в ательє або на натурі й при значених насамперед для домашнього використання. Проте всі фото приваблюють високою майстерністю, вмінням достовірно і водночас художньо передати особливості місцевості, зовнішність та характери зображених людей. Талановитим митцям удалося «піймати» миттєвості тогочасного життя Полтавщини, обличчя тогочасних полтавців, деталі одягу, прикраси та чимало інших свідчень епохи, які багато можуть нам розповісти.
«Скільки несподіваних відкриттів можна зробити, вдивляючись в пейзажі і сцени, застиглі за цими вікнами! Причому цінні такі відкриття не тільки для дослідників істориків, а й для будь-якої людини, що цікавиться своїм корінням, відчуває нерозривний зв’язок часів, розуміє, що в минулому знаходяться витоки сьогоднішнього і завтрашнього дня. Уважний погляд відмітить на вицвілому прямокутнику образи предків, деталі побуту, архітектурні особливості будівель, в яких вони жили і працювали. Фотокамера безпристрасно і чесно показує нам і візника, що проїхав по вулиці в момент зйомки, і велосипедиста, гордого від своєї двоколісної техніки, і недавно посаджені прутики лип і дубів, які на сьогодні перетворилися в величезні вікові дерева… Втім, на будь-якій листівці кожен знайде те, що його цікавить найбільше в тій, давно минулій, епосі. Та ніхто не може при цьому залишитися байдужим, тому що в ньому починає говорити пам’ять. Можливо, це пам’ять про місця, в яких довелося побувати, про людей, пов’язаних з ними, а може – голос крові і генів», – розмірковує Євгеній Аничин.
Серед інших мистецьких проектів авторству Євгенія Аничина завдячує й фейсбук-група «Історія Полтавської фотографії», яка несе в собі чимало інформації для допитливих і залюблених в історію. Зокрема, дослідник старовини розповідає, що на початку ХХ ст. професія – фотокореспондент стає популярною. Солідні газети та журнали наймають їх на постійній основі. Фотографів відправляють у відрядження для висвітлення важливих подій, для створення репортажних фото з місця. За його словами, винахід фотографії дав імпульс для подальшого розвитку багатьох галузей науки і техніки, зокрема, друкарської справи. В середині ХІХ ст. широкого розповсюдження набули нові форми друку, такі як геліографюра, вудбуритипія, фототипія, цинкографія, альграфія та інші. Серед них самою дешевою та доступною була цинкографія, Хоча вона відображала зображення в низькій якості, але вироблялась швидко і підходила для друку на газетному папері. Тому широко застосовувалась при видавництві газет та дешевих книг для масового читача.
А портретні родинні фото просто заворожують, адже дійсно дивишся через десятиліття, і майстерність тогочасних фотографів дозволяє привідкрити покрови душі. Виявляється в Полтаві була така собі артель “Рекорд – портретист”, знаходилась вона, згідно штампу на фотографії на вул. Андрєєва 22.
Одним словом – історичні фото безцінні. Нам складно це усвідомити в епоху тотальних селфі в смартфонах. А в перспективі й голографічні зображення цілком вірогідно скоро стануть буденністю. Але ці монохромні паперові світлини це беззаперечне свідчення родинного укладу й сімейних традицій українців, тому такі особливі для суспільства.
Марія Бойко
Фото: альбом Є.Аничина «Українська ідентичність, писана світлом. Полтавщина другої половини ХІХ – початку ХХ століття» і групи ФБ «Історія Полтавської фотографії
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
