“Наклепи” та “панічні чутки”: Так реагували органи КДБ УРСР на поширення будь-якої інформації про Чорнобиль
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
«26 апреля 1986 г. в 01 час. 25 мин. в помещении 4-го энергоблока Чернобыльской АЭС при подготовке его к плановому среднему ремонту произошел взрыв с последующим пожаром, который вскоре был ликвидирован, – інформував про аварію на Чорнобильській АЕС 28 квітня 1986-го голова КГБ УРСР Степан Муха першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького. Повідомлення, насправді, не відображає справжніх масштабів трагедії, ліквідувати аварію – От взрыва обрушился шатер перекрытия реакторного и кровля машинного залов, воспламенилась также крыша 3-го энергоблока, в связи с чем последний был аварийно остановлен. К 06 часам того же дня пожар на крыше этого энергоблока также ликвидирован». На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 чол. персоналу.
Наступного після аварії дня, урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1 і 2 енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті. Упродовж 27 квітня більш як 44,5 тис. мешканців міста енергетиків були евакуйовані в сусідні з Чорнобильським Поліський та Іванківський райони, 1 тис. – вибралися в Чернігівську й інші області. В Прип’яті залишилося тільки 5 тис. чол., які були залучені до проведення невідкладних ліквідаційних робіт. В повідомленні КГБ вказується, що станом на 8.00 год. 28 квітня рівень радіації на 3 і 4 енергоблоках становив 1000-2600, а на окремих ділянках міста – 30-160 мікрорентген в секунду. В цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – «Что это означает?». Це промовисте свідчення того, що навіть найвищі посадові особи держави до кінця не усвідомлювали рівня. Аварія такого масштабу і з такими наслідками сталася вперше у світі. Вченим ще не доводилося вирішувати такі завдання.
В спецповідомленні КГБ, одному з перших чекістських документів про аварію на Чорнобилі, й слова не має про необхідність інформування населення. Натомість, голова КГБ УРСР доповідав, що вживаються заходи із недопущення поширення інформації. «Оперативно-следственной группой КГБ УССР с участием сотрудников КГБ СССР проверяется версия о возможном диверсионном акте. Осуществляются мероприятия по недопущению распространения панических слухов и тенденциозной информации», – читаємо в документі. Це одне із багатьох свідчень того, що влада, як і у випадку з Куренівською катастрофою 1961-го, вирішила приховати правду про на аварію Чорнобилі. Свій крок представники тодішньою партноменклатури і тепер обґрунтовують благородною метою, мовляв не хотіли допустити паніки серед населення. Утім, в ті дні, коли вирішальною для життя могла стати кожна секунда, вбивала не паніка, а радіація. І в цей час приховування правди –ніщо інше як злочин. У спецповідомленнях КГБ, які доступні тепер, поширення будь-якої інформації про Чорнобиль трактується як «наклеп на радянську систему» або ж «поширення панічних чуток». Як одне, так і інше – суворо заборонялось.
– На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, яка призвела до ушкодження одного з реакторів. Впроваджуються заходи з ліквідації наслідків аварії. Постраждалі отримують допомогу. Створена державна комісія», – оголосила ведуча інформаційної програми «Час» о 21.00 28 квітня 1986-го. Таким чином, мільйони телеглядачів вперше почули про вибух на ЧАЕС. Зрозуміти щось з цього повідомлення було важко, а тим більше здогадатися про справжні масштаби катастрофи. Киян, які могли бачити десятки автобусів в районі окружної і з чуток знали, що щось трапилось на Чорнобилі, слова ведучої центрального каналу заспокоїли. Власне, куце повідомлення в новинах – було спричинене не стільки бажанням влади розповісти населенню про аварію, це був вимушений крок. Кремль просто не міг далі відмовчуватися – кілька годин перед тим Швеція, фахівці якої зафіксували на своїй території підвищену радіацію, звернулася до Москви із вимогою дати пояснення.
Чи не найбільш обізнаною з ситуацією на Чорнобильській АЕС структурою було всюдисуще КГБ УРСР. На момент аварії його очолював Степан Муха, а згодом – Микола Голушко. Справа в тім, що за радянських часів існувала така практика, в ранці кожного дня на стіл першого секретаря ЦК Компартії України лягало інформаційне повідомлення від КГБ, з грифом «секретно», в якому містився огляд надзвичайних подій за день попередній. Зокрема, в ньому йшлося про події за попередню добу –надзвичайні пригоди, катастрофи, резонансні злочини, антирадянські прояви (погрози представникам влади, руйнування пам’ятників, поширення листівок), хуліганські дії іноземців в Україні і радянських туристів за кордоном, діяльність закордонних «націоналістичних» і «буржуазних центрів». Зважаючи на те, що ЧАЕС, була стратегічним об’єктом, із часу будівництва до неї була прикута особлива увага. Спецповідомлення чекістів рясніють згадками про порушення в ході будівництва, неполадки і аварії, випадки невдоволення працівників і звичайно даними про катастрофу 26 квітня 1986-го – масштаби забруднень, рівень радіації в різних місцевостях, ліквідацію наслідків і суспільні настрої, а ще – приховування правди від населення.
Доповідна записка голови КГБ 29 квітня 1986-го була присвячена виключно одному питанню – ні, не інформуванню чи порятунку населення від радіації, – забезпеченню державної безпеки під час підготовки і святкувань «I мая – Дня международной солидарности трудящихся». «Поступающая в КГБ УССР информация свидетельствует о том, что подготовка к празднованию I Мая проходит в исключительно здоровой политической обстановке в республике, в атмосфере высокой общественно-политической и трудовой активности трудящихся по выполнению исторических решений XXVII съезда КПСС», – доповідав Степан Муха.
Зусилля сотень чекістів і міліції були спрямовані на встановлення можливих замислів противника, виявлення і зрив розвідувально-підривних акцій спецслужб і антирадянських центрів імперіалістичних держав. Вживалися заходи попереджувально-профілактичного характеру, з ціллю не допустити ворожої діяльності зі сторони націоналістичних, сіоністських, церковно-сектантських й інших «антирадянських елементів». Серед головних завдань спецслужби – було недопущення поширення інформації про аварію на Чорнобилі: «Особое внимание уделено контролю за оперативной обстановкой в Киевской, Черниговской, Житомирской и других областях в связи с имевши место 26 апреля 1986 года чрезвычайным происшествием на Чернобыльской АЭС. Осуществляются оперативные мероприятия по выяснению возможного враждебного умысла и причин этого происшествия, недопущению распространения панических слухов и тенденциозной информации».
1 травня 1986 року Комуністична партія вивела на святковий парад у Києві сотні тисяч людей, у тому числі й дітей, хоча рівень радіації перевищував допустимий у десятки разів. О 20.00 30 квітня вітер повернувся у бік Києва і в місті почав підніматися радіаційний фон. 2 травня 1986 року радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії, а офіційно оголосило про неї – тільки на 9-й.
Із Чорнобильської аварії почався розпад Радянського Союзу. Власне, розпад розпочався раніше, і причини його були глибші, але Чорнобиль став тією останньою краплею, яка переповнила чашу людського терпіння. Приховування владою правди про факт катастрофи і її наслідки, брак інформації про заходи безпеки і недостатня допомога потерпілим, похитнули віру в цінності комуністичної ідеї навіть у найбільш лояльних її прихильників.
В звітах органів КГБ все частіше зустрічалися повідомлення про антирадянську діяльність «націоналістичних» і «буржуазних» центрів, прояви невдоволення радянською владою. Час від часу кагебісти повідомляють партійні органи про випадки поширення в Києві й інших містах республіки антирадянських листівок в яких йшлося про аварію на Чорнобилі і недолугі дії влади у зв’язку з нею. «3 сентября 1986 г. В 06 часов 30 мин. на рекламном щите в подземном переходе на Московской площади (Московский район) обнаружена листовка провокационного характера. В ней сообщается о якобы предстоящем 3 сентября с.г. «большом выбросе и возможном» взрыве» на Чернобыльской АЭС, а также содержится призыв не доверять партии и правительству, увозить детей. Текст исполнен от руки печатными буквами на листе бумаги размером 9+13 см». Брак офіційної інформації, породжував найрізноманітніші чутки, зокрема про те, що сталася нова аварія на Чорнобильській АЕС, про забруднення радіацією питної води в Києві тощо.
Спроби Москви приховати правду про катастрофу та її наслідки посилили опозиційний національно-демократичний рух в Україні, до його учасників долучилися «зелені» – активісти боротьби проти забруднення навколишнього середовища. «В организации протестов против дальнейшего развития атомной энергетики республики особую активность проявляют неформальные объединения «Спадщина», «Зэлэный свит» (Киев), «Экология» (Черкассы), «Экология и мир» (Керчь) и др., – доповідав Володимиру Щербицькому Голова КГБ УРСР Голушко 20 квітня 1989-го. – В этих целях ими планируется использовать мероприятия, приуроченные к очередной годовщине аварии на Чернобыльской АЭС. В городах Николаеве, Житомире, Днепропетровске, Харькове, Черкассах, Южно-Украинске Николаевской области и пос. Щелкино Крымской области в период с 23 по 29 апреля с.г. намечено проведение митингов и демонстраций с соответствующими лозунгами и транспарантами».
В багатьох регіонах України все частішими стають акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій, відповідні публікації в пресі, пікетування діючих Хмельницької, Рівненської, Запорізької та Південно-Української АЕС, участь в них брали тисячі людей. 26 квітня 1986 року, в Києві на площі Жовтневої революції (нині – Майдан Незалежності), незважаючи на протидію КГБ, відбувається перша несанкціонована демонстрація. Її гасла – «Геть АЕС з України», «УКК – за без’ядерну Україну». «Не хочемо мертвих зон», «АЕС – на референдум», «Промисловість, землю, воду – під екологічний контроль», «Кожному – персональний дозиметр». А вже невдовзі – побудована на брехні імперія впала.
Текст: Ярослав ФАЙЗУЛІН, кандидат історичних наук
Повний матеріал на сайті УІНП
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
