Джерело

Народився М. П. Старицький 1840 року у селі Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (нині Чорнобаївського району Черкаської області) у дворянській родині. З 1851 року навчався у Полтавській гімназії, що на той час була одним з кращих середніх учбових закладів Малоросії.

У роки навчання у Полтавській гімназії Старицький залишився повним сиротою (1852-й рік), і відтоді турботи про його виховання взяв на себе двоюрідний брат його матері – Віталій Романович Лисенко, батько Миколи Лисенка. Разом із Миколою – майбутнім видатним композитором – Старицький часто гостював у родичів, де співали українські народні пісні, думи, читали заборонені вірші Тараса Шевченка.

Старицький не тільки прилучився до музичної культури, але й мав можливість ознайомитися з вітчизняною та зарубіжною літературою. На цей же час припадає і захоплення Старицького театром – «Наталку Полтавку», «Москаля-чарівника», «Сватання на Гончарівці», які ставив аматорський гурток, він і під кінець життя згадував як найкраще з усього баченого.

До періоду навчання в Харківському (1858–1859 роки) і Київському (з 1860-го року) університетах належать перші оригінальні вірші та переклади Старицького українською мовою творів Адама Міцкевича, Джорджа Байрона, Генріха Гейне, а також перші спроби драматургічної творчості: лібретто опери «Гаркуша». Разом із Лисенком він створює у Києві аматорський гурток, силами якого на вечорі пам’яті Шевченка в лютому 1864 року було показано «Наталку Полтавку».

Оселившись з 1871 року в Києві, Старицький поєднує літературну творчість з театральною, бере активну участь у роботі Південно-Західного відділу географічного товариства, який тоді очолював талановитий учений-народознавець, автор пісні «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський.

У 1861 р. Михайло Старицький повернувся на Полтавщину до батьківського маєтку. Якось на вечорницях він побачив дівчину Степаниду і закохався. Ця дівчина надихнула Старицького на написання слів чудової пісні «Ніч яка місячна». Призначивши їй зустріч, аби освідчитись, чекаючи кохану увечері біля річки Старицький вигадав рядки: «Ніч яка місячна, ясная, зоряна, видно, хоч голки збирай! Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай!». Та дівчина була заручена, тож своє кохання і сімейний затишок Старицький знайшов із Софією Лисенко (сестрою композитора Миколи Лисенка).

Із родиною Старицький деякий час жив на Поділлі, там він купив маєток. 1871-го перебралися до Києва. Тут з Миколою Лисенком заснували Товариство українських акторів. Першою виставою, яку поставили була «Різдвяна ніч» за мотивами повісті Миколи Гоголя. Згодом вони поставили більше десятка власних п’єс. Для розвитку театру були потрібні кошти, тому Старицький продав маєток на Поділлі і очолив першу українську професійну театральну трупу. Високо поціновуючи внесок Старицького в українську культуру, І. Я. Франко писав: «Від половини 80-х років Старицький, зробившися директором українського театру, був одним із творців найкращої театральної трупи, яку досі мала Україна».

Протягом 1886-1887 рр. тривали успішні гастролі у Варшаві, Вільнюсі, Тифлісі. Актори трупи Старицького отримували гонорари більші, ніж актори імператорського театру, мали найкращі декорації та костюми.

Перші вистави новоствореної трупи призвели до таких національних зворушень в Києві, що дозволу на великі офіційні гастролі київська влада не дала. Було вирішено їхати в Одесу, яка на той час вважалася третім містом Російської імперії, її називали Південною Пальмірою. Одеський театральний глядач був дуже вибагливим, він був знайомим з кращими зразками театрального мистецтва, на гастролі до Одеси постійно приїздили кращі театральні трупи. Здобути визнання в Одесі означало здійснення мрії про заснування професійного українського театру. Гастролі української трупи під орудою Старицького і Кропивницького пройшли в Одесі з надзвичайним успіхом, і на довгий час Одеса стала центром гастрольної діяльності українського театру. Було незаперечно, що до Одеси приїхала трупа, що відповідає найвищим вимогам до театрального мистецтва.

Вершиною його творчості є твори для театру: це лібрето опер М.В. Лисенка «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Чорноморці», «Тарас Бульба»; інсценізації «За двома зайцями» – на сюжет маловідомої п’єси І. Нечуя-Левицького «На Кожум’яках», «Зимовий вечір» – за оповіданням Е. Ожешко, «Циганка Аза» – за повістю Ю. Крашевського «Хатина за селом» та ін.; оригінальні п’єси «Не судилось», «У темряві», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші», «Остання ніч», «Талан»(перша п’єса про українських акторів) та інші, які становлять золотий фонд української драматургії.

У доробку Михайла Старицького – поетичні твори, роман-хроніка «Богдан Хмельницький», історичні романи «Руїна», «Останні орли», «Розбійник Кармалюк», повісті, оповідання, понад 200 перекладів. Будучи талановитим письменником, Михайло Петрович творив не тільки тексти, а й окремі нові слова: чарівний, зрадливий, спочин, дурманити, бойовище, страдниця, безмовний, бруднити, хіть, нестяма, потужний, пестливий, незагойний, завзяття, байдужість, темрява, привабливий, майбутнє, приємність.

Михайло Старицький до останніх днів свого життя плекав ідеї розвитку демократичної національної культури, сприяв піднесенню її на світовий рівень. Помер від хвороби серця у Києві 27 квітня 1904 року.

Діти Михайла Старицького продовжили справу батька і знайшли своє покликання в різних галузях, пов’язаних із театральною і літературною діяльністю.