«Зрозумів, що втомився озиратися»: історія бійця з Полтавщини на псевдо «Святий», який служить у 152-й єгерській бригаді
Руслан із позивним «Святий» родом із села Садки, що на Полтавщині неподалік Кременчука. До лав ЗСУ він потрапив за мобілізацією, хоча зізнається, що спочатку намагався уникати зустрічей із представниками ТЦК. Сьогодні ж чоловік служить у 152-й окремій єгерській бригаді імені Симона Петлюри та говорить про свій шлях без жалю.
Джерело: 152 окрема єгерська бригада імені Симона Петлюри
У мирному житті Руслан багато років пропрацював акумуляторником четвертого розряду, користувався заслуженим авторитетом серед колег і мав високу довіру керівництва. Проте постійна напруга та невизначеність зрештою змінили його погляд на ситуацію.
«Чесно сказати, я радий, що сюди потрапив. Дуже радий. У цивільному житті постійно доводилося озиратися, думати, як не зустріти ТЦК. І в якийсь момент я зрозумів, що втомився від цього. Постійна напруга, невизначеність, відчуття, що ти ніби не можеш спокійно жити. Але ж і розумів, що до цього моменту хтось робив так, аби я спокійно працював. А зараз усе інакше. Я знаю, де я, для чого я тут і що від мене залежить. Мені важливо відчувати, що я на своєму місці. І зараз у мене саме таке відчуття», — розповідає військовий.
Незвичний позивний бійця безпосередньо пов’язаний із його життєвим досвідом. Свого часу, переживаючи непростий період після особистих втрат, Руслан звернувся по допомогу до батька — колишнього військового ракетних військ, який запропонував синові разом ходити до церкви.
Протягом шести років чоловік відвідував храм, спілкувався з людьми, які підтримували одне так і не залишали в біді. Саме там він почав переосмислювати власні вчинки. Навіть на передовій Руслан постійно носить із собою Біблію.
«Я прошу Бога, щоб війна закінчилася. Щоб люди більше не страждали. Щоб ми могли бачити своїх рідних і дітей, а вони не переживали за нас», — говорить він.
Водночас за роки роздумів боєць зрозумів важливу істину: найщиріша молитва не звільняє людину від відповідальності за власні дії.
«Ми можемо щодня просити Бога про мир, молитися за наших воїнів і вірити в перемогу. Та поки одні захищають країну ціною власного життя, інші також мають робити все, що від них залежить, аби наблизити цей день. Адже віра набуває справжньої сили тоді, коли знаходить продовження в наших діях», — переконаний Руслан.
На переконання військового, Україна переможе, якщо віра громадян буде сильнішою за страх, а бажання перемоги щодня підтверджуватиметься конкретними справами, адже майбутнє залежить від внеску кожного.
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко


Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google





