Знати всіх коней по іменах, торкнутися оксамитового носа: як працює найстаріший конезавод Полтавщини

Торкнутися теплого оксамитового носа, почути, як великий табун збігається на знайомий голос, та дізнатися таємниці виховання справжніх чемпіонів — усе це можна зробити на Миргородщині. Дібрівський кінний завод № 62, заснований ще у 1888 році, на сьогодні залишається провідним осередком розведення рисистих порід в Україні та справжнім осередком душевного спокою.

Про щоденне життя підприємства, його чотирилапих мешканців та виклики сьогодення розповів головний зоотехнік кінно-племінної частини Аркадій Лабунець — спадковий коняр, який присвятив Дібрівському заводу вже 42 роки.

Чоловік пам’ятає кличку, родовід та характер кожного з коней заводу. Його батьки теж працювали тут, а сам чоловік виріс серед цих тварин і пройшов шлях від юного коняра до головного зоотехніка.

У Дібрівці плекають орловську та українську рисисті породи. Наприклад, видатна кобила Міропія — одна з найкращих маток країни, чиї доньки Магія та Мозаїка регулярно виборюють головні призи та дербі на іподромах України.

На сьогодні Дібрівка стала домом для коней, яких евакуювали із Запорізького конезаводу. Частина з них — вагітні кобили, які вже тут дали здорових лошат.

На заводі також функціонує кумисна ферма, на якій виготовляють напої з кобилячого молока без жодних хімічних домішок. А ще сюди приїжджають на екскурсії, щоб покататися верхи чи в бричці.

Якщо збираєтеся в гості до Дібрівки, захопіть із собою смаколики. Коні дуже полюбляють яблука, свіжу моркву, грудочки цукру або звичайні сухарики. Головне — подавати частування на відкритій долоні, і тварина обережно забере його губами.

А як саме коні спілкуються з гостями та ластяться до рук, дивіться у відео.