«Наша українська нація набагато сильніша, ніж російська»: бойовий шлях захисника з Полтавщини з позивним «Аляска»
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Торік Андрій підписав контракт та став військовослужбовцем 831-ї Миргородської бригади тактичної авіації. Має бойовий досвід, за плечима – служба в батальйоні «Материк», у якому він провів близько шести місяців.
Джерело: 831-ша Миргородська бригада тактичної авіації
Позиції були різними, але легкої служби серед них не було, розповідає воїн. Найменше на позиції доводилося перебувати 7 днів. Найбільше – 35. Тридцять пʼять днів, коли день і ніч перестають мати значення. Коли земля під ногами – твій дім, бліндаж – твоя фортеця, а життя залежить від побратима поруч.
«Материк» став для Андрія справжньою бойовою школою. Разом із військовослужбовцями на позиції виходили й офіцери. Саме в таких умовах і формується справжня команда, каже боєць. Коли командир не десь далеко, а поруч із тобою.
До повномасштабного вторгнення життя захисника було зовсім іншим. Робота, спілкування з людьми, продажі. Він працював менеджером складської логістики на заводі мінеральних вод компанії «Аляска». Звідти й позивний – Аляска.
«Згадую Святвечір… Здавалося б, день, коли навіть війна мала б на мить стихнути. День, у якому є місце для молитви, родини, пам’яті, тепла. Але ворогу байдуже. У цей день російська ДРГ зайшла в населений пункт, де перебували наші військові. Почався бій. Ми їм дали відсіч… У них немає нічого святого», – говорить Аляска.
І це, мабуть, одна з найточніших характеристик ворога.
«Багатьох брали у полон, та й вони самі до нас приходили здаватись. Був випадок, коли російського військовослужбовця командири відправили «принести двері» для їхнього бліндажа. Без нормального спорядження, фактично самого. Він пішов до сусіднього будинку, почав рубати двері сокирою. Я не міг зрозуміти, хто то стукає, бо по рації сказали, що всі на місцях своїх. А виявилось, що то росіянин. Так і потрапив у полон. Він виявляється удмурт (народ, який мешкає на території рф)», – каже військовик.
Війна, за його словами, інколи показує ворога не лише через вибухи й постріли. Іноді через безглузді накази, покинуті життя та людей, яких їхні ж командири кидають напризволяще.
Аляска говорить, що на війні його неодноразово рятувала «чуйка». Та одного разу вона підвела:
«Під час евакуації нас помітили FPV-дрони – ті самі «пташки», як ми їх називаєм. Почали скидати вибухівку. А потім до роботи долучилися РСЗВ. Вибух. Осколки. Біль. Один із них зайшов у бік і застряг у тазовій кістці. Але на війні іноді організм працює не так, як у мирному житті. Працює адреналін. Працює інстинкт. Побратим, із яким евакуйовували людей, також отримав поранення. І, попри власну рану, зміг витягнути його. Зараз навіть важко уявити, що маючи поранення витяг на собі побратима».
Діставшись до КСП (командно-спостережного пункту) Андрій побачив, що поранений, багато крові. Він зрозумів: треба їхати далі. До стабілізаційного пункту. Перев’язався ще раз. Зібрався з силами і разом із побратимом вони вирушили на квадроциклі. Спина до спини. Один прикриває один напрямок, другий – другий. Бо над ними знову могли з’явитися «пташки».
«Без FPV, без «пташок», у цій війні зараз нічого робити. Це і розвідка, і ударні», – говорить Аляска.
Він знає це не з новин. Він знає це по звуку. По тому, як змінюється тиша, коли десь над тобою зависає дрон. По вибухах. По уламках у власному тілі. По дорозі на квадроциклі, коли ти поранений.
У Аляски був завжди зв’язок із побратимами по рації. Але щоб звʼязатись із рідними, існувала лише одна точка, де можна було зателефонувати додому.
Щоб почути голос своїх, треба було туди дійти. А потім повернутися. І кожен такий вихід означав ризик. Але інколи заради кількох слів: «Я живий», «У мене все добре», «Люблю вас» – людина готова ризикувати.
Бо на війні голос рідної людини може бути сильнішим за будь-які ліки. Він нагадує, заради чого ти тримаєшся. Заради чого повертаєшся на позицію. Заради чого продовжуєш.
«Не треба боятися, і памʼятайте, що ворог теж має страх. Наша українська нація набагато сильніша, ніж російська. Це «на передку» дуже добре видно», – говорить Аляска.
Війна показує справжню ціну страху, болю й мужності. І водночас нагадує: за кожною позицією, кожним бойовим завданням, кожним днем оборони – люди. Саме з них складається наша оборона. І, поки вони тримають стрій, Україна тримає небо, землю й своє майбутнє.
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
