Сьогодні виповнюється 95 років від дня народження літературознавця з Полтавщини Григорія Сивоконя

Григорій Матвійович Сивокінь народився 10 серпня 1931 року в селі Артемівка Чутівського району Полтавської області. Саме Полтавщина, яка дала Україні цілу плеяду визначних діячів культури, науки й літератури, стала для майбутнього вченого духовною основою формування його світогляду та глибокого зацікавлення українською культурною спадщиною.

У 1955 році він закінчив українське відділення філологічного факультету Харківського державного університету, після чого навчався в аспірантурі, досліджуючи історію давньої української літератури. Першою значною науковою працею стала монографія «Давні українські поетики» (1960), яка й сьогодні залишається важливим дослідженням історії української літературної думки. Саме ця праця засвідчила появу в українському літературознавстві нового покоління дослідників, здатних поєднати ґрунтовне знання історичних джерел із сучасними методами наукового аналізу.

Від 1962 року життя Григорія Сивоконя було нерозривно пов’язане з Інститутом літератури імені Тараса Шевченка НАН України. Тут він пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до завідувача відділу теорії літератури, а згодом – головного наукового співробітника. Його науковий авторитет був визнаний не лише в Україні, а й за її межами. Учений неодноразово представляв українське літературознавство на міжнародних конференціях і конгресах україністів у країнах Європи та Північної Америки.

Науковий доробок Григорія Сивоконя налічує понад три сотні праць, серед яких одинадцять монографій, численні літературно-критичні статті, дослідження з історії української літератури та теорії художнього твору. Особливе місце в його спадщині посідають праці «Художня література і читач», «Одвічний діалог», «Від аналізу до прогнозу», «У вимірах сприймання». Саме Григорій Сивокінь одним із перших в українському літературознавстві системно дослідив проблему взаємодії літератури й читача, розглядаючи історію української літератури не лише як історію письменників і творів, а й як історію їхнього суспільного сприйняття. Такий підхід став важливим етапом розвитку української гуманітарної науки.

Значною була і його діяльність як літературного критика та організатора науки. З 1966 року він був членом Національної спілки письменників України, входив до редакційних колегій провідних українських наукових і літературних журналів, зокрема «Слово і Час», «Дніпро», «Вітчизна», «Дивослово». Протягом багатьох років очолював комітет із присудження літературної премії імені академіка Олександра Білецького, був активним учасником формування сучасної української літературознавчої школи та наставником для молодих науковців. Під його керівництвом було підготовлено низку кандидатів і докторів наук.

Наукові інтереси Григорія Сивоконя охоплювали широке коло проблем – від давньої української літератури до сучасного літературного процесу, від історії української критики до теорії художнього тексту. Важливою рисою його праць було прагнення до неупередженого аналізу літературних явищ, увага до історичного контексту та високі вимоги до наукової аргументації. Його дослідження сприяли утвердженню українського літературознавства як самостійної академічної дисципліни європейського рівня.

За вагомий внесок у розвиток української науки Григорія Сивоконя було відзначено державними нагородами та почесними званнями, зокрема званням заслуженого діяча науки і техніки України, а також Премією імені Олександра Білецького Національної спілки письменників України. У 2000 році його було обрано членом-кореспондентом Національної академії наук України.

Григорій Матвійович Сивокінь відійшов у вічність 9 грудня 2014 року. Його наукова спадщина й сьогодні залишається актуальною для дослідників української літератури, історії культури та гуманітарної науки. Його праці стали важливою складовою розвитку сучасної української літературознавчої думки, а ім’я посідає почесне місце серед провідних українських учених-філологів ХХ – початку ХХІ століття.