Симон Петлюра очима власної доньки: у Полтаві відбулася презентація унікального «життєпису-інсталяції» для дітей
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
У межах V Універсальної книжкової виставки-ярмарку «Пошук», яку провели в Полтаві, відбулася цікава культурна подія – презентація книги «Тато мій Петлюра». Полтавську аудиторію з нею знайомила сама авторка видання, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського Наталія Марченко, яка працювала під творчим псевдонімом Наталія Савчук.
Книжка стала результатом багаторічної наукової та методичної роботи – Наталія Марченко досліджує простір дитячого читання в Україні вже понад 15 років. За її словами, дитячі тексти, прочитані до 12 років, мають колосальний вплив на підсвідомість людини й формують її базові координати «свій-чужий», «красиво-некрасиво» тощо. Із огляду на це радянська влада свого часу жорстко контролювала дитячу літературу. І тепер, у добу Незалежності, перед українськими авторами постало складне, але дуже важливе завдання – знайти нетравматичну й цікаву форму для переказу дітям непростих біографій українських державних діячів, чиї імена всіма правдами й неправдами намагалися очорнити, стерти зі сторінок історії.
«Життєпис-інсталяція» замість нудного плаката
В основі видання лежить інноваційна модель біографічної реконструкції. Книга орієнтована на читачів молодшого й середнього шкільного віку (від 7 до 12 років) і побудована так, щоб зацікавити сучасне покоління візуалів.
Замість класичного хронологічного викладу «від народження до смерті», який діти часто не сприймають, авторка використала інший метод: життя видатного земляка розкладене на окремі блоки-біограми, побутові історії-мозаїки, у яких Симон Петлюра постає не просто як історичний персонаж, а як жива людина: засновник великого студентського хору, репетитор, вірний друг і, найперше, люблячий батько.
Розповідь у книзі ведеться від імені доньки Головного Отамана армії УНР Лесі Петлюри, із якою в батька протягом усього сповненого випробувань життя були довірливі стосунки.
Кожна з оповідей книги розкриває конкретну рису характеру очільника Директорії, наприклад:
-
дар слова та велика любов до музики, театру – мистецтва загалом, зокрема його хист до керування хором на 8 чи 12 голосів у Полтавській семінарії;
-
вміння щиро товаришувати й гуртувати навколо себе однодумців;
-
здатність безкомпромісно триматися обраного життєвого шляху;
-
самовіддане й щире служіння ідеї української державності;
-
батьківська ніжність та емпатія – навіть у найважчі хвилини на фронті Симон Петлюра знаходив можливість надсилати доньці листи із нехай і засушеними, але квітами.
У книзі є багато живих, не характерних для офіційної біографії деталей, наприклад, цілий розділ присвячений домашнім улюбленцям – котам, яких так любила Леся. Через такі прості образи авторка підводить дитину до глибоких сенсів.
Під час презентації Наталія Марченко зачитала один із найсильніших уривків із книги:
«Якщо котики завжди жили в нашій родині, то з песиками мені часто доводилося товаришувати на віддалі, бо, щоб тримати власного собаку, потрібно мати власне житло, а ми все переїздили з однієї найманої квартири на іншу. Та що там! Ми постійно переїздили з однієї країни до іншої! Україна, Росія, Білорусь, Чехословаччина, Польща, Франція… Як же чудово мати свою вільну сильну державу! Щоб там був твій дім, де можуть жити усі, кого ти любиш, і всі твої котики й песики! І щоб подорожувати світом із цікавості, а не тому, що мусиш шукати прихистку. Саме за це, за нашу Українську державу, мій тато боровся все життя!».
Видання містить унікальні архівні фотографії, малюнки та ілюстрування, які позбавлене плакатного пафосу.
Завдяки вибраній структурі книгу можна починати читати з будь-якого місця.
Видання «Тато мій Петлюра» вже викликало неабиякий інтерес у полтавських педагогів та батьків.
Фото Віолети СКРИПНІКОВОЇ та ОВА
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
