«Від Полтави до Парижа»: на виставці «ПОШУК» презентували лекцію про сподвижника Петлюри Івана Рудичева
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
У межах V Універсальної книжкової виставки-ярмарку «ПОШУК» відбулася відкрита лекція відомого полтавського дослідника, історика та архівіста Тараса Пустовіта на тему «Іван Рудичів: від Полтави до Парижа». Автор поділився результатами своєї багаторічної унікальної роботи з розсіяними по світу архівними джерелами та розкрив полтавцям життєвий шлях і культурну місію видатного земляка, чиє ім’я тривалий час залишалося маловідомим в Україні.
Культурний діяч, який «подавав набої»
Іван Рудичів — уродженець Полтави, сподвижник Симона Петлюри, який пройшов із ним весь складний шлях визвольних змагань від рідного міста до Парижа, де й завершив свій земний шлях.
Як наголосив лектор, Рудичів не мав міцного фізичного здоров’я чи професійного військового вишколу, проте він робив не менш важливу справу на культурному фронті:
«Він робив також дуже важливу справу. Як кажуть, він подавав набої для наших військових, робив культурну справу, вишукував різні видання, формував бібліотеку і докладався до того, щоб відбулося відродження нашої ідентичності і нашого духовного відродження», — зазначив Тарас Пустовіт.
Дослідження постаті Рудичева лектор розпочав ще на початку 90-х років, коли історичні джерела були розпорошені, а діячі УНР — повністю дискредитовані радянською владою. Поштовхом до відкриття імені стала випадкова знахідка унікального групового знімка того періоду.
Важлива частина життя Івана Рудичева була безпосередньо пов’язана з Полтавською духовною семінарією. Саме там він навчався в одному класі та товаришував із майбутнім Головним Отаманом військ УНР Симоном Петлюрою.
У семінарії сформувалося коло патріотичної української молоді. Студенти організували таємний гурток, активно вивчали українську історію, зачитувалися забороненою літературою, ставили театральні вистави та розпочали першу революційну діяльність. Свої цінні спогади про цей період, про особливості навчання та складну адаптацію в тогочасному русифікованому середовищі Іван Рудичів згодом детально описав та опублікував.
Окрім Симона Петлюри, полтавське оточення Рудичева та середовище, в якому він формувався як особистість, складалося з таких видатних українських діячів, як Володимир Короленко, Панас Мирний, Леся Українка та Микола Дмитрієв.
Заборонена мова та журналістська діяльність
Іван Рудичів проявив себе як талановитий публіцист із явними літературними здібностями. Згодом доля пов’язала його з Катеринославом (сучасне місто Дніпро) та Катеринодаром.
Він став одним із провідних кореспондентів україномовної газети «Добра Порада», де публікував свої гострі статті під різними родичами та криптонімами. Проте доля цього та багатьох інших тогочасних україномовних видань (таких як «Хлібороб» чи «Рідний Край») була трагічною: після виходу всього трьох чисел газету «Добра Порада» закрили, а авторів заарештували за їхню чітку проукраїнську позицію та використання української мови.
Військова служба та еміграція
Попри слабке здоров’я, під час революційних подій Іван Рудичів прагнув бути максимально корисним українській державі. Його ім’я зустрічається у списках різних полків армії Української Народної Республіки, де він зрештою знайшов своє місце, працюючи в армійських штабах на діловодних посадах.
Після поразки визвольних змагань Рудичів опинився в еміграції, проте не припинив своєї просвітницької діяльності:
- У 1923 році, перебуваючи за кордоном, коли Україна опинилася в ізоляції, він активно листувався з академіком Дмитром Яворницьким;
- Він намагався налагодити книгообмін між Прагою та Катеринославом, шукав фінансові можливості для закупівлі нових українських видань та розбудови бібліотек в еміграції.
Згодом у Парижі саме Іван Рудичів став багаторічним незмінним директором Української бібліотеки імені Симона Петлюри, де збирав, упорядковував та зберігав унікальні документи, які радянська влада цілеспрямовано знищувала в самій Україні.
Значення архівних документів
Тарас Пустовіт підкреслив, що дослідження подібних доль є надзвичайно кропітким, адже безліч документів визвольного руху знищено або розпорошено по всьому світу. Багато інформації відкривається лише зараз — наприклад, через відкриття спецфондів у бібліотеці імені В. І. Вернадського в Києві, де дослідники розшифровують численні криптоніми Петлюри та його оточення в газеті «Рада».
«Кожен документ, який виявляється, знаходиться, вони несуть велике значення для нас, як факт про діяльність наших діячів, як те, що вони робили, з ким вони комунікували, що вони друкували. Бо у цих документах, навіть репресивних органів того періоду, можна знайти дуже багато цікавої інформації», — підсумував Тарас Пустовіт.
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
