Українська Першокнига: на виставці «ПОШУК» полтавцям розкрили унікальні факти та історію Пересопницького Євангелія
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
У межах п’ятої універсальної книжкової виставки-ярмарку «ПОШУК» відбулася лекція на тему «Українці як європейська культурна спільнота на прикладі української першокниги Пересопницького Євангелія». Спікером виступив відомий культуролог, етнограф, фольклорист та директор музею Уласа Самчука у Рівному (в минулому — засновник і директор Музею Пересопницького Євангелія) Микола Федоришин. Експерт презентував слухачам унікальні історичні факти про створення, збереження та сучасний статус головної духовної святині України.
Пересопницьке Євангеліє традиційно називають українською Першокнигою. Саме на неї, за усталеною культурою, поруч із Конституцією України, складають офіційну присягу на вірність українському народові всі Президенти України під час інаугурації.
Ідея покласти руку на цю реліквію під час присяги народилася в середовищі української інтелігенції (зокрема, її підтримували письменник Роман Іваничук зі Львова та академік Микола Жулинський), спираючись на світову практику, де, наприклад, американські президенти традиційно кладуть руку на Біблію. Знання про значущість цієї книги актуалізувалися після 1989 року, коли у Пересопниці було встановлено перший пам’ятник Євангелію.
Історія створення та мовна унікальність
Пересопницьке Євангеліє — це визначна пам’ятка української культури та мови. Лектор детально окреслив ключові етапи та особливості її появи:
- Оригінал і копії: Справжній історичний оригінал книги сьогодні зберігається у Києві, у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського (в окремому Інституті рукопису, розташованому в приміщенні біля Національного університету імені Тараса Шевченка). Попри те, що дослідники найчастіше працюють із факсимільними копіями, оригінал вражає чистотою письма — на його сторінках практично не видно помарок.
- Створення: Рукопис створювався у XVI столітті (робота над ним тривала з 1556 по 1561 рік). Почали писати книгу в Палаці князів Заславських у Двірці (нині Хмельницька область), а завершили безпосередньо у Пересопницькому монастирі на Рівненщині.
- Замовники: Книга була створена на замовлення волинської княгині Анастасії Юріївни Заславської (у дівоцтві Гольшанської) та її зятя і доньки — князя Івана Федоровича Чорторийського та княгині Євдокії.
- Перекладачі та переписувачі: Головну роботу з перекладу виконав архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, а каліграфічно переписав текст писар Михайло Васильович, син протопопа Саноцького.
Головна унікальність Пересопницького Євангелія полягає в тому, що це перший відомий масштабний переклад канонічного церковного тексту з давньоболгарської мови на тодішню розмовну староукраїнську писемну мову. Це робилося для того, щоб святе письмо стало зрозумілим звичайній людині. Лектор продемонстрував, як тогочасні перекладачі адаптували тексти, замінюючи архаїчні слова зрозумілими для українців аналогами: наприклад, замість старослов’янського «чресла» писали «пояс», замість «крив» — «сліпий», а замість «ієрей» — «священник».
Мистецька цінність та таємниці оформлення
Рукопис є шедевром середньовічного мистецтва. Книга написана на високоякісному пергаменті (спеціально обробленій шкірі тварин) великого формату і важить близько 9 мікрограмів (кілограмів). Текст написаний особливим шрифтом — уставним письмом чорним чорнилом із використанням кіноварі (червоної фарби) для виділення заголовків та початкових літер.
Книга розкішно декорована в унікальному стилі, який поєднує традиційне візантійське оформлення з впливом культури італійського Відродження, що проникала в Україну через Західну Європу. Пам’ятка містить чотири великі майстерні мініатюри із зображенням євангелістів (Матвія, Марка, Луки та Івана), а кожна нова сторінка прикрашена рослинними орнаментами, золотом та багатобарвними заставками. Як зазначив Микола Федоришин, Пересопницьке Євангеліє є яскравим доказом того, що українці вже у XVI столітті перебували в єдиному європейському культурному просторі.
Історичний шлях пам’ятки
Доля книги після закриття монастиря у Пересопниці була складною. У 1701 році гетьман Іван Мазепа подарував цей безцінний рукопис Переяславському кафедральному собору. На початку ХІХ століття пам’ятку знайшли у бібліотеці Переяславської семінарії, згодом вона перебувала у Полтавській семінарії, а потім була передана до Києва на вічне зберігання науковцям, що зрештою й врятувало українську Першокнигу для майбутніх поколінь.
Наприкінці творчої зустрічі на полтавців чекала визначна та історична подія. Культуролог Микола Федоришин приїхав до нашого міста не з порожніми руками — він підготував особливий подарунок для культурної спільноти Полтавщини, передавши до фондів місцевих науковців унікальне видання Першокниги.
Довідка про автора: хто такий Микола Федоришин
Микола Васильович Федоришин (народився 24 грудня 1958 року в селі Сухівці Рівненської області) — авторитетний українській культуролог, етнограф, фольклорист, краєзнавець та громадський діяч. Він є визнаним фахівцем у галузі українського музеєзнавства та дослідження середньовічної книжкової спадщини.
Головні факти професійної діяльності:
- Дослідник Першокниги: Микола Федоришин є засновником та першим директором Культурно-археологічного центру «Пересопниця» на Рівненщині — місця, де в XVI столітті було створено знамените Пересопницьке Євангеліє. Він присвятив багато років експедиціям, архівосховищам та вивченню таємниць походження та подорожі рукопису у часі.
- Міжнародне визнання: Є діючим членом Міжнародної Ради організацій фестивалів фольклору та традиційного мистецтва (CIOFF), що функціонує при ЮНЕСКО.
- Творчі спілки: Входить до складу Національної всеукраїнської музичної спілки та Національної спілки журналістів України (НСЖУ).
- Науковий доробок: Автор низки монографій, краєзнавчих збірок, історико-етнографічних розвідок та понад 50 наукових праць, присвячених сакральній історії Волині та літописній Пересопниці.
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
