Як 60 років тому над радянським Києвом замайорів синьо-жовтий прапор
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
У ніч на 1 травня 1966 року, поки партійна верхівка готувалася до помпезних парадів, двоє сміливців здійснили акт «ідеологічної диверсії», який поставив на вуха весь репресивний апарат УРСР. Розповідаємо історію Георгія Москаленка та Віктора Кукси — людей, які повернули український стяг у центр столиці в розпал застою.
60 років тому Київ жив за суворими канонами радянської обрядовості. Напередодні Першотравня місто було завішане кумачем, портретами вождів та гаслами про «непорушну єдність». Проте на ранок 1 травня 1966 року мешканці та студенти в районі сучасного проспекту Берестейського (тоді — Брест-Литовського) побачили те, що радянська влада вважала «кримінальним злочином» — синьо-жовтий прапор над будівлею Інституту народного господарства.
Прапор із жіночих шарфів
Георгій Москаленко, уродженець Одеси, та Віктор Кукса з Київщини не були «кадровими» революціонерами. Вони були студентами-вечірниками, які просто не могли миритися з русифікацією та окупаційним режимом. Ідея акції належала Москаленку. Натхненням, як не парадоксально, послужила радянська ж пропаганда «Молодої гвардії» — Георгій вирішив використати методи підпілля проти самої системи.
Матеріали для прапора збирали ледь не по крихтах. У радянських магазинах неможливо було просто купити синю чи жовту тканину — це одразу викликало б підозру. Тому хлопці придбали в універмазі два жіночих шарфи відповідних кольорів. У своїй кімнаті в гуртожитку вони зшили їх докупи.
На полотні чорнилом вивели напис: «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито», а з копії грошей часів УНР перемалювали тризуб.
Нічна операція під носом у КДБ
Місце обрали стратегічне — дах корпусу Інституту народного господарства (нині КНЕУ). Саме там зранку мали формуватися колони демонстрантів із заводів «Більшовик» та авіазаводу, які пізніше крокували Хрещатиком.
Ніч проти 1 травня була ризикованою. Москаленко чатував унизу з саморобним пістолетом (самопалом), готовий у крайньому разі захищати напарника. Кукса видерся на дах пожежною драбиною.
«З великими зусиллями доліз на пузі на дах знімати величезне червоне прапорище», — згадував пізніше Віктор Кукса в одному з інтерв’ю.
Він зрізав кухонним ножем червоний радянський прапор і натомість прив’язав український стяг. Щоб збити зі сліду службових собак, хлопці розлили біля драбини гас. О 6:30 ранку прапор помітив двірник. Реакція системи була миттєвою: прапор зняли, а КДБ розпочало масштабне полювання.
Слід експертів та вирок
Чекисти шукали «терористів» дев’ять місяців. Вийшли на них через почерк та доноси. Під час експертиз КДБ аналізував тисячі зразків почерків студентів інституту. Георгія Москаленка заарештували першим, згодом — Віктора Куксу.
Вирок був суворим для «хуліганства», як це намагалися подати офіційно:
-
Георгій Москаленко — 3 роки таборів суворого режиму.
-
Віктор Кукса — 2 роки таборів суворого режиму.
Їх відправили до Мордовії. Після звільнення життя не стало легшим — тавро «націоналіста» закривало двері до нормальної роботи, а КДБ продовжувало нагляд за ними десятиліттями.
Спадщина, яку не вдалося стерти
Довгий час ця історія залишалася в архівах під грифом «Цілком таємно». Лише у 2006 році, згідно з указом Президента України, героїв було нагороджено орденом «За мужність». На будівлі КНЕУ встановили меморіальну дошку, а самі документи справи стали доступними для дослідників.
На сьогодні знімок того самого прапора — пошитого з шарфів, пошарпаного часом, але нескореного — є одним із найпотужніших символів українського опору в найтемніші часи радянської окупації.
Джерела: Галузевий державний архів СБУ, Електронний архів українського визвольного руху (avr.org.ua), спогади Віктора Кукси для проєкту «Обличчя Незалежності», матеріали видання «Історична правда».
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
