30 днів в оточенні та важке поранення: шлях полтавського нацгвардійця «Койота»

Дмитро «КОЙОТ» у мирному житті міг би бути автомеханіком, бо любить точність, логіку й порядок, але війна все змінила раніше, ніж він устиг почати займатися цією справою.

Як розповіли в 17-й Полтавській бригаді Національної гвардії України «Рейд», до Сил оборони хлопець долучився у 2023 році. Пройшов необхідну підготовку, поступово опанував військову справу й навчався працювати в команді. А вже у 2025-му був переведений до полтавських нацгвардійців. Тут продовжив вдосконалювати свої навички, зокрема пройшов навчання в Німеччині. Згодом почалися ротації на передову, де воїн зміг застосувати здобуті знання на практиці.

Дмитро рідко говорить про втому, частіше – про дім. Про те, як після перемоги хоче просто пройтися знайомими вулицями без тривог та поспіху, але поки що – служба.

У зоні бойових дій його вразили найбільше розбиті будинки й зруйнована інфраструктура. Там, де колись вирувало життя, тепер панували пустка та тривога, здається, сам простір дихав безлюдною, німою тишею.

«Близько 30 днів ми провели в оточенні… Без зв’язку, з обмеженими ресурсами й постійною напругою. Дні тягнулися, іноді здавалося, що час зовсім зупинився. Ми трималися разом, підтримували один одного, жартували, коли хотілося сміятися, і мовчали, коли слів не вистачало. Далі було поранення й усе уривками: біль, голоси, евакуація, лікарня. Спочатку одна, потім друга, потім ще були інші, де я вже поступово приходив до тями», – згадує Дмитро.

Увесь цей час його найбільше тривожило одне – рідні. Зв’язку не було, і захисник не знав, як вони, а вони – як він. Попри це, саме думки про близьких давали військовослужбовцю сили триматися й не здаватися.

Плани на майбутнє в «Койота» банальні, але до болю щемні: мати свій дім, де пахне спокоєм, дружину й дітей, із якими можна жити звичайним життям. Просте, але таке бажане після всього, що довелося пережити.