Як «Подорож на маленькому паротязі» повертає дорослим дитинство: огляд нової вистави полтавського театру ляльок
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Потяг Полтавського академічного обласного театру ляльок вирушив у незвичайну мандрівку — ту, що веде не кілометрами, а спогадами. У закладі відбулася прем’єра нової вистави головного режисера Сергія Смеречука “Подорож на маленькому паротязі”.
Мала зала театру ляльок цього дня була заповнена майже вщерть. Батьки прийшли разом із дітьми. Всі були в очікуванні дива. Камерність простору посилювала атмосферу, яку прагнули створити митці: тут кожен рух на сцені, кожен промінь світла працював на історію, а особливе оголошення вистави — як диспетчером на залізниці — лише посилило занурення у створювану атмосферу.
Сценічна дія почалася з таких слів: “У старенькому парку без імені, назви чи номеру під високими, як небо, деревами, живе старенький, блакитний паротяг, що сповнений пам’яті й мудрості”.
І не просто так конкретна назва парку була відсутня, адже в кожного глядача цей парк — свій, особистий. Поруч із ним — маленький хлопчик, який у звичайному, здавалося б, об’єкті побачив щось особливе. Так народжувалася історія про дружбу…
“Ця вистава — як наш екскурс у минуле. Вона про те, що не можна забувати дитинство. Не можна забувати про перші щасливі моменти нашого життя. Їх варто зберегти, щоб не втратити себе сьогодні!”, — розповів режисер.
Постановка вирізняється мінімалістичною сценографією та продуманими світловими рішеннями. Декорацій небагато, але саме ця стриманість дає простір для фантазії глядача. Камерність вистави дозволяє зосередитися на емоціях.
“Подорож на маленькому паротязі” нагадує за жанром інтелігентну клоунаду. Усі жарти витримані, але влучні. Наявність живого актора є домінантою в історії, у якій лялька бере на себе роль символу. Актори ніби з боку тихенько споглядають за своїм дитинством, подеколи заходячи в простір “граючої ляльки”, щоб за рахунок неї поговорити про себе та нас.
Режисер сміливо попрацював над мізансценами, змінами сценічних планів, що ніби нагадує стиль кіно. За рахунок різних габаритів ляльок та їхніх систем, виникало враження споглядання історії як фільму чи колажу дитячих малюнків. І світлова партитура тільки посилила цей ефект.
За словами режисера, історія про паротяг — це наша спільна подорож у дитинство. І справді: у певний момент дорослі в залі усміхалися так само щиро, як і їхні діти.
“Театр повинен повертати людині Людину” – сказав Сергій Смеречук, і, здається, що йому це вдасться.
На сьогодні Полтавський академічний обласний театр ляльок дедалі сміливіше виходить за межі суто дитячого формату. Його вистави стають простором не лише для родинного перегляду, а й для особистої зустрічі з власними спогадами. Сюди приходять не тільки діти, а й дорослі — ті, хто прагнуть бодай на годину повернути собі відчуття дитинства, легкості та віри в прості, але по-справжньому важливі речі.
Актори — Лель Хмеленко, Сергій Мамон та Андріана Ерстенюк.
Художниця — Діана Шпак.
Режисер постановки — Сергій Смеречук.
Михайло МИХАЙЛЮК
матеріал підготував/ла: Олександра Клиша
