Десять років зйомок і світова прем’єра: у Полтаві з нагоди 100-річчя капели бандуристів презентували фільм «Хоробра сімнадцятка»
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Це трагічна й водночас тріумфальна історія сімнадцяти учасників початкового складу гурту, яких у 1942 році насильно вивезли до німецьких таборів примусової праці. Вони пройшли через пекло Другої світової війни, але не втратили віру в мистецтво.
Йдеться про Полтавську капелу бандуристів — саме ту хоробру сімнадцятку, які піднімали український дух, концертували Україною, і саме тому не подобалися нацистському режиму. Вони існували з 1925-го по 1934 роки й за час своєї діяльності досягли небуденних успіхів. Завдяки наполегливій праці колектив став першим творчим ансамблем у радянському союзі, який отримав запрошення гастролювати Північною Америкою.
Десять років зйомок і світова прем’єра
Створення фільму «Хоробра сімнадцятка» про життя української капели бандуристів тривало десять років. Зйомки відбувалися в Україні, Сполучених Штатах Америки та Канаді. Прем’єру демонстрували в Торонто, фільм також показували в США та Парижі. Українська прем’єра за підтримки фонду «Фулбрайт» відбулася 2017 року. Згодом стрічку презентували в Харкові, Львові, Києві, а 20 лютого в Полтаві.
Фільм триває 55 хвилин. Він створений у межах мистецького проєкту «Бандурою поєднані долі», присвяченого 100-річчю від часу заснування Полтавської капели бандуристів. Його знято й змонтовано так, щоб навіть глядачі, які раніше нічого не знали про бандуру, могли зрозуміти зміст стрічки та усвідомити подвиг бандуристів. Режисер — Орест Сушко.
«Це найпрогресивніший і найсильніший бандурний колектив в історії»
Автор музики до фільму, заслужений артист України, бандурист Володимир Войт розповів, про що ця стрічка, які події в ній висвітлені та чому вона така важлива для України.
«Перша частина фільму — це історія бандури: що вона означає для України, яке місце посідає в музичній традиції. Потім події переносять нас до початку ХХ століття — часу репресій: розстрілу Гната Хоткевича, знищення кобзарів… Наступний епізод — окупація України німецькими військами, встановлення цивільної адміністрації в Києві та оголошення про відновлення діяльності капели», — сказав Володимир Войт.
Він додав, що, коли капела згуртувалася й почала концертувати Україною, це не сподобалося німецькому режиму, адже український дух зміцнювався. Саме тому музикантів відправили до таборів примусової праці. Згодом відбулася Ялтинська конференція за участі Черчилля, Рузвельта та Сталіна. Було ухвалене рішення про примусове повернення громадян срср до радянської України.
«Бандуристи розуміли, що на них чекають репресії й, можливо, смерть у таборах. Тому їм вдалося потрапити до таборів, що перебували під американським контролем і, таким чином, уникнути несправедливих покарань. Згодом вони продовжили свою діяльність у Північній Америці. Серед них було четверо учасників Полтавської капели бандуристів, яка існувала з 1925-го по 1934 роки й була, мабуть, найпрогресивнішим та найсильнішим бандурним колективом в історії», — зазначив митець.
Також цікавим був процес збору матеріалів, зокрема архівних документів, про життя бандуристів. Володимир Войт розповідає, що це виявилося непросто. Режисер Орест Сушко та його команда працювали над фільмом близько десяти років. Матеріали шукали в архівах Берліна, Вашингтона, Києва, а також у Москві, де зберігалося чимало документів, яких не вдалося знайти в Україні.
«Не хотілося б, щоб ми були тими, хто мовчить»
До початку презентації фільму медіа поспілкувалися з правнуком наймолодшого учасника цієї капели бандуристів — Максимом Дашевським, артистом Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя. Історію колективу він вивчає вже понад 25 років. Його прадід — Тихон Микитович Медведєв — приєднався до капели 1931 року.
«Свого часу я написав книгу з історії цього колективу. Вона називається «Серце, окрилене піснею. Життєвий і творчий шлях Тихона Медведєва». У ній ідеться про його роль у капелі та про значення самого колективу в його творчому й мистецькому житті. За цей час зібрано дуже багато матеріалів. І, звісно, хотілося б згодом зробити перевидання, адже з’явилася нова інформація, зокрема з архівів колишнього НКВС, СБУ та інших установ», — розповів Максим Дашевський.
Він додав, що ця тема для нього надзвичайно рідна, адже з нею він – більшу частину свого життя.
«Мій прадід зник безвісти у 1941 році, під час війни. У нього немає могили. І про нього майже ніхто з його дітей не міг нічого розповісти, бо їм тоді було по 3-5 років — вони майже не пам’ятали батька. А я зібрав таку кількість інформації, що вже сам розповідав їм про їхнього батька».
Підсумовуючи сказане, Максим Дашевський наголосив на важливості збереження традицій, історичної пам’яті та національної культури.
«Колись Гнат Хоткевич сказав: «Коли помирав останній зубр, створювали цілі комісії, а коли помирає останній кобзар, жодна собака не гавкає». Не хотілося б, щоб ми були тими, хто мовчить. Ця тема надзвичайно важлива для нашої країни, особливо тепер, у час війни. Наші патріотичні сили, наш духовний початок — усе це втілено в капелі бандуристів. Адже бандура — це музичний символ України. І наша пісня — теж наш символ, а в певному сенсі й наша зброя», — підсумував він.
«Це подія про утвердження української ідентичності»
Депутатка Полтавської обласної ради Яніна Барибіна зазначила, що ця подія має глибоке символічне значення для регіону та країни загалом. За її словами, йдеться не лише про кінопоказ, а й про утвердження нашої української ідентичності та збереження нематеріальної культурної спадщини.
Також на її переконання, стрічка є важливою для глибшого розуміння історичного шляху бандуристів — від заснування Полтавської капели до формування «хороброї сімнадцятки» та їхньої подальшої долі.
«Безумовно, показ цього фільму важливий для нас — для усвідомлення своєї спадщини та тих випробувань, які довелося пройти бандуристам», — додала Яніна Барибіна.
Директорка Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації Ірина Удовиченко подякувала всім присутнім за участь у заході та наголосила, що полтавці мають пишатися тим, що саме на нашій землі 40 років тому було відроджено чоловічу капелу бандуристів, яка згодом стала підґрунтям для створення Національної капели бандуристів України імені Георгія Майбороди.
Також посадовиця зазначила, що такі заходи є важливими й необхідними, особливо в час повномасштабної війни, коли питання збереження національної культури набуває особливого значення.
Під час презентації вона вручила Володимирові Войту подяку департаменту за високу виконавську майстерність, вагомий внесок у збереження традицій бандурного мистецтва, популяризацію національної музичної спадщини та презентацію фільму режисера Ореста Сушка «Хоробра сімнадцятка» на полтавській землі.
Фото — Вікторія ТАХТАУЛОВА
Відео — Сергій ГЛОБА
матеріал підготував/ла: Олександра Клиша
