Джерело: Полтавська ОВА

Він народився 1901 року в Полтаві в сім’ї військовиків. Родина мешкала на околиці міста, тому Микола з дитинства звик працювати в саду й на городі. Це захоплення вплинуло на вибір майбутньої професії.

Гришко вступив до Полтавського сільськогосподарського інституту. У 1925 році, з відзнакою закінчивши цей заклад, Микола Миколайович як один із найталановитіших випускників продовжив навчання на педагогічному факультеті Київського сільськогосподарського інституту.

Здобувши ще й педагогічну освіту, він поєднував наукову і педагогічну діяльність: викладав у Майнівському сільськогосподарському технікумі (1926-1929), Сумському педагогічному інституті (1930), Чернігівському (1930-1931), Глухівському(1932-1940) та Київському сільськогосподарських інститутах (1939-1941), Київському державному університеті імені Тараса Шевченка (1944-1948).

Науковець постійно займався дослідницькою роботою. І це принесло свої плоди: ще будучи молодим, він здобув професорське звання. Микола Гришко першим написав і видав україномовний «Курс загальної генетики» (1933). Результатом його копіткої роботи із селекції конопель стало присудження без захисту докторської дисертації найвищого наукового ступеня – доктора сільськогосподарських наук. Це відбулося 1936-го, а через три роки науковця обрали дійсним членом (академіком) Академії наук України (нинішньої Національної академії наук). Вінцем його діяльності стало відновлення та розбудова Центрального республіканського саду АН УРСР. Ботсад був заснований 1935-го як підрозділ Інституту ботаніки, а з липня 1944 року став самостійною установою в складі Академії Наук, і М. М. Гришко був призначений його директором.

Микола Миколайович запропонував в основу будівництва саду покласти не систематичний, а ботаніко-географічний принцип. Він писав, що це дасть змогу повніше показати не тільки флору, але й окремі типи рослинності, характерні для різних регіонів країни, наголошував, що об’єкт має стати зразком садово-паркового мистецтва, у якому мають розкриватися багатства й розмаїття рослинного світу.

Під керівництвом М. М. Гришка була проведена величезна робота зі створення колекцій рослин. Завдяки енергії та зв’язкам Миколи Миколайовича у 1946-1947 роках були організовані експедиції до радянської окупаційної зони (Німеччини, Угорщини тощо). Лише з Німеччини завдяки зусиллям науковця було завезено 167 тис. посадкових одиниць рослин та 1372 зразків насіння. Серед них – унікальні сорти бузку, троянд, азалій, які й нині прикрашають ділянки саду. Були здійснені численні експедицій в різні регіони держави й привезені сотні кілограмів насіння. Саме завдяки старанням та енергії директора в ботанічному саду було зібрано унікальну колекцію рослин. М. М. Гришко активно сприяв запровадженню в сільське господарство й зелене будівництво нових видів харчових, технічних, плодових, квітниково-декоративних рослин. Саме під його керівництвом у саду була започаткова селекційна робота. 1952-го за ініціативою Миколи Миколайовича для координації діяльності ботанічних садів створили Раду ботанічних садів України та Молдавії, яку він очолював до 1958 року. М. М. Гришко – автор понад 100 наукових праць.

На жаль, видатний науковець не дожив лише кілька місяців до відкриття своєї «Справи життя» та помер у Києві 3 січня 1964 року. Але його внесок у розвиток унікального ландшафтного парку був високо оцінений нащадками. 1991-го Ботанічному саду на печерських пагорбах було урочисто присвоєне ім’я його фундатора, а 1999 року парк набув статусу національного. Відтоді його офіційне ім’я – Національний ботанічний сад імені Миколи Гришка.

На території саду його засновнику було встановлено пам’ятник, а Рада ботанічних садів України, за ініціативи онука науковця, вручає Премію за значні досягнення у сфері селекції рослин.