Про це повідомили на сайті Полтавської ОВА.

Подія відбулася за підтримки Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА, Обласного методичного кабінету навчальних закладів мистецтва та культури, Полтавського фахового коледжу мистецтв імені М. В. Лисенка та Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя.

Проєкт об’єднав мистецтвознавців, працівників культури, творчу молодь, митців – усіх, кого надихає українська мелодія й пісня.

Мистецький проєкт «Бандурою поєднані долі», присвячений 100-річчю створення Полтавської капели бандуристів та вшануванню її мистецької спадщини.

“Кобзарство – це унікальне явище не лише української, а й світової культури. Його носії – кобзарі, протягом століть зберігали духовний генофонд українського народу, пробуджували національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя і закликали до активності, згуртованості та боротьби зі злом”,– йдеться в повідомленні.

У межах лекції наголосили, що Полтавщина завжди була осередком розвитку кобзарства. На початку XX століття на українській землі налічувалося кількасот кобзарів та лірників – справжніх хранителів народної мудрості і музичної традиції. Серед них були відомі майстри, такі як Іван Кравченко-Крюковський та Федір Гриценко-Холодний та інші, чиї імена залишили слід у культурі нашого краю. Полтавська капела бандуристів, яка була заснована сто років тому, продовжила цю величну традицію.

Традиції  Полтавської капели продовжили своє життя в двох найвідоміших колективах бандуристів, для яких вона стала фундаментом – Національна заслужена капела бандуристів України імені Георгія Майбороди та  Українська капела бандуристів імені Тараса Шевченка (Детройт, США). Досвід полтавців ліг в основу методики навчання гри на бандурі, а сама капела стала символом відродження української культури.

Історична довідка

Полтавська капела бандуристів – капела бандуристів, створена у Полтаві, що існувала від 1925 до 1934 року.

За час своєї історії досягла небуденних успіхів. Через свою наполегливу працю вона стала першим творчим колективом у Радянському Союзі, що дістав запрошення гастролювати по Північній Америці.

Ідея створення капели бандуристів у Полтаві, була втілена в січні 1925 року. Під час гастролей кобзаря І. Кучугури-Кучеренка у Полтаві виникла думка створити студію, яка пізніше переросла в капелу бандуристів. Ще в грудні 1924 року приїжджала в Полтаву Київська капела бандуристів (ККБ) і залишила таке глибоке враження від своїх виступів, що це прискорило створення подібного мистецького колективу в Полтаві.

У кінці січня 1925 року було скликано організаційне засідання. Присутні були професор Володимир Щепотьєв – голова українського національного хору, М. Режів – секретар, професор Овсієвський, мистецький керівник національного хору Ф. Попадич, директор Української книгарні Маркевич, професор Циганенко та майбутні студійці. Група з 13 осіб, які найбільше цікавилися кобзарським мистецтвом, після великих зусиль по придбанню бандур, утворила кобзарську студію при Полтавському селянському будинкові. До складу студії також увійшли найкращі співаки Полтавського національного хору та хору українського автокефального кафедрального собору. Протягом своєї історії Полтавська капела бандуристів (ПКБ) мала невелику кількість учасників – усього 17 чоловік, з яких лише 13 брали участь у студії, якою керував Г. Хоткевич. Із них після Другої Світової Війни залишилися в Україні лише троє. Кожен студієць мав музичну освіту та добрий вокальний досвід. Студія ставила собі за мету поширити кобзарське мистецтво та підняти його на вищий щабель української музичної культури.

Далі мистецьким керівником колективу став В. Кабачок, який мав незакінчену вищу музичну освіту і працював викладачем співу та диригентом при Українському автокефальному православному кафедральному соборі. У той час В. Кабачок, як і всі студійці, за винятком Д. Піки, який майстерно володів бандурою, не вміли грати на бандурі. Тож він познайомився ближче з кобзарем І. Кучеренком, і швидко перейняв від нього потрібні матеріали для початкових занять. На першу репетицію студії 5 лютого 1925 р. В. Кабачок прийшов з підготовленими вправами.

Полтавська капела бандуристів  привернула увагу американського імпресаріо який запросив їх на гастролі по США, Канаді та Англії. Це мало бути перші гастролі колективу з Радянського Союзу по Північній Америці. ПКБ готувалася до закордонної подорожі, щоб повторити тріумфальну подорож який В. Андреєва раніше зробив з оркестром балалайок. У діаспорних календарних виданнях Канади та США з’явилися рекламні матеріали про приїзд ПКБ які надіслав композитор П. Козицький. Був заплачений завдаток в сумі $15000 американським імпресаріо, але гастролі з невідомих причин не відбулися.

Повна деградація у виконавстві була пов’язана з арештом керівника В. Кабачка в Києві у січні 1934 року. Разом із арештом В. Кабачка зникла вся нотозбірня і, серед іншого, унікальні партитури Г. Хоткевича. В. Кабачка звільнили з-під арешту лише через три місяці, без будь-яких пояснень, але до ПКБ він вже не повернувся. Художнім керівником ПКБ став Д. Піка, але арешти й затримання членів капели тривали. ПКБ виступала в складі восьми, а згодом семи учасників. Від січня до жовтня 1934 року, протягом 10 місяців, ніхто не одержав платні. У 1935 році на основі Кобзарського хору та Полтавської капели створили показову «Українську державну зразкову капелу бандуристів». Керівником призначили Миколу Михайлова, а Данило Піка став його заступником.