У Полтаві відкрилася виставка «Предтеча» до 170-річчя від дня народження Опанаса Сластьона
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
У Полтаві відкрилася виставка «Предтеча» до 170-річчя від дня народження Опанаса Сластьона
12 жовтня в Полтавському художньому музеї (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка відкрилася Всеукраїнська виставка «Предтеча», підготовлена з нагоди 170-річчя від дня народження класика українського мистецтва Опанаса Сластьона (1855-1933). Її статус визначає Положення Дирекції виставок Національної спілки художників України, у якому серед іншого наголошується, що метою заходу є пропагування творчої спадщини Опанаса Сластьона засобами сучасного мистецтва.
Велика виставкова зала Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка вже не вперше стає простором мистецького проєкту, присвяченого пам’яті видатного діяча української культури Опанаса Сластьона. У січні 2006 року відзначення 150-річного ювілею від дня його народження ознаменувалося відкриттям масштабної всеукраїнської виставки «Український краєвид», яка об’єднала роботи 218 художників з усіх регіонів України.
Цьогорічна виставка відбувається в умовах страшної війни, що триває, й упевнено демонструє, що ніякі виклики не в змозі знищити українське мистецтво, здолати незламний дух митців та наявну традицію.
Географія виставки досить значуща. У ній взяли участь творці з Кривого Рогу, Одеси, Києва, Дніпра, Харкова, Херсона, Ужгорода, Могилів-Подільського, Хмельницького, Вижниці, Виноградова, Косова, Умані, Полтави й 9 міст та селищ нашої області: Кременчуга, Пирятина, Диканьки, Решетилівки, Ромодану, Лубен, Гребінки, Горішніх Плавнів та Миргорода.
Вшанування пам’яті Опанаса Сластьона в Полтаві не є випадковим, воно має глибоке історичне підґрунтя. Полтавці з повним правом називають видатного митця своїм земляком, адже уявити культурний та мистецький ландшафт регіону трьох перших десятиліть ХХ століття без його діяльної постаті практично неможливо.
Опанас Георгійович Сластьон народився в Бердянську 2 (14) грудня 1855 року. Проте його зв’язок із полтавським краєм сягав родового коріння. Батько митця походив із кропив’янських козаків (село Кропивна Золотоніського повіту Полтавської губернії здавна славилося як центр козацької історії), а родина до переїзду в Бердянськ мешкала в Золотоноші — тоді повітовому центрі Полтавської губернії. Крім того, наш край став для Сластьона життєдайним джерелом творчого натхнення ще під час навчання в Академії мистецтв. Він неодноразово приїздив сюди разом із Порфирієм Мартиновичем, збирав зразки української старовини, ретельно фіксував обличчя кобзарів, змальовував місцеві краєвиди.
Вирішальним кроком, що назавжди пов’язав митця з регіоном, став його переїзд на Полтавщину. 1900 року Опанас Сластьон остаточно залишив Петербург, звільнився з посади художника при Військовому міністерстві й оселився в Миргороді, щоб присвятити себе українському мистецтву та громаді. Упродовж майже тридцяти років (1900-1928) він обіймав посаду викладача в Миргородській мистецько-промисловій школі. Це було свідоме рішення, про яке він сам писав: «Бачачи наслідки своєї праці, не кидаю Миргорода і не їду у Київ на кращі посади, куди мене вже багато років запрошується». У Миргороді Сластьон займався не лише викладанням, готуючи майбутніх керамістів та вчителів малювання, а й розгорнув активну мистецьку та громадську діяльність.
Уся його багатогранна творчість — як у петербурзький, так і в миргородський періоди — була зосереджена навколо ідеалів «всеукраїнського відродження». Суть його мистецько-етнографічного доробку склали три великі теми: шевченкіана, кобзарство (створення галереї портретів, що стали візитівкою української культури), українська орнаментика.
Часто бував Опанас Сластьон і в Полтаві, особливо в період зведення будинку губернського земства, у якому Василь Кричевський геніально втілив пропаговані митцем ідеї українського модерну.
Разом із Сергієм Васильківським та Миколою Самокишем, які працювали над монументальними розписами приміщення земства, Василем Кричевським, Леонідом Позеном, Василем Волковим, Григорієм Мясоєдовим та іншими провідними художниками Опанас Сластьон розгорнув широку організаційну діяльність із підготовки художньої виставки 1903 року на згадку про І. П. Котляревського. Саме він, прекрасно розуміючи її значення в історії національного мистецтва, дав високу оцінку, назвавши її «першою українською художньою виставкою».
Важко охопити всі аспекти діяльності Сластьона на полтавській землі: він був активним учасником відродження кустарних промислів, автором статей для журналів та газет (зокрема, «Київська старовина», «Рідний край», «Рада»), організатором селянської капели бандуристів, ініціатором спорудження пам’ятника Т. Шевченку в Миргороді та засновником Миргородського краєзнавчого музею. До його доробку також належать проєкт водолікарні в Миргороді, зображення якої стало емблемою курорту, та авторство книг «Мартинович. Спогади О. Сластьона» (1931) і «Портрети українських кобзарів» (1961) та ін.
Помер Опанас Сластьон у розпал Голодомору, 24 вересня 1933 року, у Миргороді. Похований на Троїцькому кладовищі.
Опанас Сластьон належить до визначних постатей української культури. Його спадщина — це не просто живопис чи графіка, а комплексний доробок, що став фундаментом для подальшого розвитку українського національного стилю в графіці, архітектурі та етнографії.
Новостворена виставка недаремно отримала назву «Предтеча». Постать Опанаса Сластьона дійсно може розглядатися як міст до низки важливих явищ і постатей в історії українського мистецтва та культури.
Він був одним із засновників і найяскравіших представників українського архітектурного модерну, відомого як національний стиль. Переніс народну орнаментику та традиції козацького бароко в сучасне будівництво. Його ідеї надихнули видатних українських архітекторів, таких, як Василь Кричевський (1873-1952), Олександр Вербицький (1875-1958) та Євген Сердюк (1876-1922).
Опанас Сластьон створив унікальну галерею портретів українських кобзарів і лірників, фіксуючи їхні образи з надзвичайною етнографічною точністю. Ця діяльність стала зразком для художників, які прагнули документувати та зберігати явища народної культури, що зникали.
Він став першим в Україні, хто почав записувати репертуар кобзарів на фонограф, чим фактично врятував для науки унікальні музичні твори.
Його роль у збиранні, дослідженні та популяризації кобзарського мистецтва разом із Філаретом Колессою (1871-1947) та іншими заклала основи для подальших ґрунтовних наукових досліджень українського музичного фольклору й кобзарства.
Сластьон був активним громадським діячем і педагогом. Він був тим, хто формував національну свідомість у молодих митців. Він надихнув наступні покоління на поєднання академічної освіти з глибоким вивченням та використанням елементів народного мистецтва у своїх професійних роботах.
У більш широкому сенсі Опанас Сластьон був тим, хто вперше продемонстрував, що українське народне мистецтво — це не просто етнографічна пам’ятка, не «хата й вишиванка». Він був предтечею ідеї системного впровадження національної ідентичності в усі види мистецтва та побуту. Його діяльність підготувала ґрунт для наступних поколінь митців, які розвинули український стиль як цілісне, професійне й впізнаване явище.
Розмаїта, насичена яскравими барвами понад 120 представлених творів, експозиція виставки «Предтеча» гідно репрезентує сучасне українське мистецтво, у якому невмирущі ідеї Опанаса Сластьона знайшли своє яскраве втілення. Живопис і графіка, твори декоративно-ужиткового мистецтва, що до країв заповнили увесь простір значної за розмірами зали, демонструють переважну більшість нових явищ та актуальних тенденцій характерних для художньої творчості сьогодення. Водночас усі разом, вони утворюють своєрідний сяючий ореол навколо творів пензля самого Опанаса Сластьона із колекції Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка. Це картини «Жниці» та «На річці Рось». Вони вражають впевненим володінням малюнком, вдалим композиційним та колористичним рішенням, глибокою відповідністю життєвій правді.
Та найголовнішим наповненням полотен Опанаса Сластьона є його безмежна любов до рідної України. Зберегти цю неперехідної цінності спадщину музейники вважають найголовнішим завданням.
Світлана Бочарова
Фото – Ігор Лотиш
[wp_show_posts id=”1014795″]
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
