У Полтаві відкрили три меморіальні дошки загиблим захисникам України

12 вересня у Полтаві відкрили три меморіальні дошки: на ліцеї №29 – солдату Олегові Романенку, на електрорадіотехнічному ліцеї – Олександрові Роману, а на вищому міжрегіональному професійному училищі – Дмитрові Мерзлому.

Про це повідомили в Полтавській міській раді.

Присутні на відкриттях хвилиною мовчання вшанували пам’ять захисників і захисниць, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та поклали квіти до меморіальних дошок.

Довідково

Солдат Олег Вікторович Романенко народився 21 червня 1976 року в Полтаві. Із 1983-го навчався в школі №29. Також він опановував мистецтво гри на баяні в музичній школі №3, брав участь у святкових концертах, а ще відвідував шаховий гурток та захоплювався грою у футбол.

Починаючи з 1992 року полтавець працював слюсарем на заводі “Знамено”, а з 1995-го по 2008 роки – на заводі медичного скла. У вихідні брав участь у змаганнях, перебуваючи в складі футбольної команди цього заводу.

З 2009-го по 2024 роки Олег Романенко працював у столярній майстерні, займаючись виготовленням вікон та дверей. Він був одружений і розлучився, але чимало часу приділяв спілкуванню з донькою Юлією, якій нині вже виповнилося 18 років. Доки донька підростала, тато допомагав їй матеріально, регулярно відвідував батьківські збори, удосконалював її знання з англійської мови, ходив із нею на виставки та в музеї.

Олег Романенко у вільний від роботи час захоплювався читанням. Його цікавили переважно історичні романи й нариси з історії України.

Навесні 2024 року чоловіка призвали до лав Збройних сил України. Він служив на посаді: стрільця-помічника гранатометника.

Загинув воїн у свій день народження, 21 червня, 2024 року, обороняючи від російських загарбників село Новоолександрівка Донецької області.

Молодший сержант Олександр Степанович Роман народився 16 січня 1985 року в селі Великий Кобелячок Новосанжарського району Полтавської області. Навчався у Великокобелячківській середній школі з 1991-го. 2002 року вступив до державного навчального закладу “Електрорадіотехнічний ліцей м. Полтава” на спеціальність “Помічник бурильника газових та нафтових свердловин”.

2003-го після закінчення ліцею був призваний до лав Збройних сил України. Службу проходив у місті Шепетівка. Повернувшись додому, із 2005 року почав працювати будівельником, займався ремонтними роботами. Проживав у Полтаві, де створив сім’ю. У нього народилося двоє дітей. Олександр Роман був висококласним спеціалістом, майстром своєї справи, працював майже в усіх регіонах України. З 2020 року чоловік займався встановленням вентиляційних систем “рекуператор”. До своєї роботи ставився відповідально й добросовісно її виконував, через що заслужив повагу клієнтів. Він був чудовим сім’янином, батьком. Мав багато друзів.

Війна застала Олександра на роботі в Києві. Він негайно повернувся до Полтави, щоб приєднатись до лав ЗСУ та захищати свою країну. 15 квітня 2022 року був призваний до лав Національної гвардії України. На початку служби займався охороною об’єктів критичної та військової інфраструктури. Отримав звання молодшого сержанта й освоїв спеціальність бойового медика.

На початку 2023 року військовослужбовець добровільно подав рапорт про переведення до бойової частини. Захищав Україну на Авдіївському напрямку, згодом був направлений на Луганський, де і продовжив свій бойовий шлях. Він врятував чимало життів. Під час служби заслужив повагу серед військовиків, був для них авторитетом, прикладом, надійним і вірним другом.

28 червня 2023-го, на 38-му році життя, у селі Стельмахівка Луганської області під час виконання бойового завдання Олександр Роман загинув. Це сталося через ворожий снаряд.

За заслуги перед Україною Президент нагородив молодшого сержанта орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Солдат Дмитро Володимирович Мерзлий народився 5 липня 1996 року в Полтаві. 2002 року пішов у 1-й клас гімназії №33. Під час навчання займався танцями, посів третє місце в туристичних змаганнях серед дворових команд мікрорайону Сади-1. Відвідував школу бойових мистецтв “Дракон”. 2008-го Дмитру довелося пережити горе – втрату вітчима, який замінив йому батька. І вже тоді ці події змусили його подорослішати. 

2013 року хлопець вступив на навчання до ДНЗ “Полтавське вище міжрегіональне професійне училище” за спеціальністю “Машиніст екскаватора одноковшового, тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, водій автотранспортних засобів”. 18 грудня 2014-го в нього народився перший син Ярослав.

Закінчивши училище 2015 року, полтавець працював і менеджером, і механіком, а згодом і по заповітній мрії водієм. Виїздив на роботу й за кордон – у Чехію.

Коханням усього його життя стала друга дружина Анастасія, яка 21 грудня 2018 року народила чоловікові другого сина Марка. Третя дитина – донечка Марія – з’явилася на світ 4 квітня 2022 року.

Але вже 25 лютого 2022-го Дмитро Мерзлий добровільно пішов до військкомату, щоб стати на захист України, своїх дітей та рідних. 27 лютого його зарахували до складу 18-ї окремої бригади армійської авіації імені І. Сікорського на посаду водія-механіка стрілецького підрозділу у званні солдата. Після навчання, під час якого побратими дали йому позивний “Гід”, воїн проходив службу на різних напрямках, інколи не виходячи на зв’язок із сім’єю по тижню. За сумлінне виконання завдань і самовіддані дії із захисту держави отримав грамоту.

13 листопада 2024 року Дмитро Мерзлий отримав рапорт на переведення, щоб продовжити службу в складі Київської 5-ї ОШБ також на посаді водія-механіка.

Востаннє захисник сів за кермо бронетранспортера М113. Загинув від ворожого обстрілу 22 грудня 2024 року в районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання з виявлення та знищення сил противника.

21 квітня 2025 року воїн був нагороджений відзнакою Полтавської громади “Захисник України – Герой міста Полтава” (посмертно).

 

 

 

---

[wp_show_posts id=”1014722″]

матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова