Ми весь час ризикуємо життям, але прикриваємо один одного: полтавський поліцейський Олексій Сакало

Старший лейтенант поліції Олексій Сакало (позивний «Старий») — інспектор взводу штурмового батальйону «Полтава» Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють» — пройшов найгарячіші точки Донецького напрямку, включаючи Богданівку, Часів Яр та Торецьк. Його псевдо, яке звучить як звернення «старий друг», символізує історію відданості, холодного розуму та братерства, яке рятує життя побратимів.

Джерело

До повномасштабного вторгнення Олексій 14 років працював у медтехніці, а на фронт пішов добровольцем у ОШБ «Лють». Він нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» та нагрудним знаком «Командира штурмової бригади Лють».

Хоча свій бойовий шлях він починав кулеметником, вже під час першого завдання — евакуації поранених з Курдюмівки — йому довелося виконати функцію бойового медика.

Олексій Сакало наголошує: «Колектив зашибезний, я сказав би! Один одного підтримуємо. Якби не колектив, я думаю вже почав би трохи здаватись. А так залишаюсь і буду продовжувати». Саме ця згуртованість і довіра, на думку старшого лейтенанта, роблять людину сильнішою.

Військовий згадує нічні виходи і бої на межі можливостей. У грудні 2023 року в Богданівці його взвод вийшов із контактного бою без втрат під щільним вогнем дронів і гранатометів. Тоді «виходили, не розуміючи де свої, де чужі», але завдяки командиру «вдалося вийти».

Однією з найсильніших історій є порятунок побратима на псевдо Лось, який підірвався на протипіхотній міні «пелюстці». Разом із напарником Вячеславом Яськом (Slam) вони винесли його під шквальним обстрілом. Олексій розповідає: «Чотири кілометри пішки, а побратим не ходить – ми несли його. Це близько 3-4 годин». Вячеслав Ясько згадує, як вони пробігли 800 метрів і, попри те, що автомобіль Hummer згодом підбили з РПГ, вони змогли вивести всіх пішки. Після цього в окопі «Старий» приготував найсмачнішу каву, яку Ясько пив у житті.

Нині Олексій Сакало є водієм бронеавтомобіля «Roshel». Він зазначає, що ця робота не менш відповідальна, ніж роль кулеметника. «Коли ти рухаєшся на машині, то повинен зважено розуміти, що від тебе залежить життя побратимів… Бо ситуація завозу на позиції може перетворитися в евакуацію поранених», — пояснює він.

Для тих, хто чекає на позиції, «Roshel» став символом порятунку. «Коли я був кулеметником, то ми чекали бронеавтомобіль як Бога. Побачивши його, ми нарешті відчували, що вибралися, що ще живі. А тепер, коли я за кермом, розумію: для мене все тільки починається», — пригадує поліцейський.

Сам Олексій був поранений 17 травня 2024 року у Часовому Яру, але швидка допомога побратимів стала доказом братського зв’язку: «Щоб зайти на позицію потрібно години півтори, а мене за 40 хвилин назад винесли. Я ж кажу – братство».

Є й інші прості речі, що тримають на плаву: перед кожним виїздом Олексій завжди пригадує рідних та носить браслети від батьків, дружини й сестри, які дають йому силу духу.

Попри всі випробування, він наголошує: «Ми весь час ризикуємо життям, прикриваємо один одного. Головне – підтримка. Якщо тобі важко, ти спілкуєшся… У спілкуванні, в розмові ти знаходиш рідну душу і виговорюєшся. Стає легше». Його головна мрія, попри все, залишається простою: мир, щоб додому всі повернулися живі й здорові.

 

 

 

---

[wp_show_posts id=”1014722″]

матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко