Глобинська громада вшанувала пам’ять письменника Феодосія Рогового з нагоди 100-річчя від дня його народження
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Глобинська громада вшанувала пам’ять письменника Феодосія Рогового з нагоди 100-річчя від дня його народження
За ініціативи Українського інституту національної пам’яті та Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації, згідно із постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2024-2025 роках» 100-річчя від дня народження письменника, лавреата Державної премії України імені Тараса Шевченка Феодосія Рогового відзначається на державному рівні.
Він народився в селі Пугачівка (затоплене водами Кременчуцького водосховища, нині територія Градизької селищної громади Кременчуцького району). Кілька десятиліть майбутній письменник присвятив педагогічній праці в школі села Устимівка, що нині підпорядковане Глобинській міській раді Кременчуцького району. Тут і похований.
Земляки вшанували митця. У комунальному закладі «Публічна бібліотека Глобинської міської ради» провели просвітницьке зібрання «Слово про Феодосія Рогового». На нього завітали справжні поціновувачі таланту письменника, щоб разом пригадати його насичений життєвий і творчий шлях, почути унікальні спогади тих, хто особисто знав майстра слова.
Ольга Чирченко, заступниця директора Глобинської гімназії № 4 поділилася теплими спогадами про письменника розповіла про його долю, згадала про знайомство, адже саме вона замінила його на вчительській ниві з німецької мови.
Не залишив байдужим нікого документальний фільм «Земляки», створений журналісткою Інною Снарською (Дідик). Кадри з картини та розповіді очевидців створили особливу атмосферу глибокої шани й любові до таланту та особистості Феодосія Рогового.
Особливо зворушливими були спогади рідних: невістки письменника Лариси, онуки Тетяни, свата Сергія Харсуна. Вони відзначили щирість і чесність Феодосія Рогового, якого шанували й любили всі — від учнів та колег до односельців. Син письменника, Юрій Феодосійович, відомий український поет і прозаїк, який є зберігачем та упорядником творчої спадщини батька, за станом здоров’я не зміг бути присутнім на заході. Однак він отримав багато теплих відгуків за свої талановиті твори й за те, що продовжує берегти набуток батька.
Глобинський міський голова Станіслав Джусь на знак глибокої поваги до творчості видатного земляка вручив рідним письменника запашний коровай і квіти, висловивши подяку за збереження його спадщини. Теплі слова прозвучали також із вуст старости Пирогівського старостинського округу Тамари Кір’ян, а поетеса Любов Таборовець зачитала вірш, написаний із нагоди ювілею.
Усі охочі могли переглянути унікальну колекцію «Кобзарів», яку Феодосій Кирилович залишив у спадок рідним.
Представники виконавчого комітету Глобинської міської ради поклали квіти на місці поховання письменника, віддавши шану його життєвому та творчому шляху.
Феодосій Роговий прожив неповних 67 років, але його спадщина живе й донині. Його твори та приклад життя нагадують нам про найвищу сутність людини — творити добро, бути справжнім громадянином і дотримуватися своїх принципів. Життя Феодосія Кириловича є яскравим прикладом духовного аристократизму, коли людина обирає важкий шлях пошуку істини та готова платити за свої переконання високу ціну.
Довідково (за матеріалом із сайту ПОО НСПУ)
Роговий Феодосій Кирилович (27.08.1925, с. Пугачівка, Градизький район, Полтавська область – 04.05.1992, с. Устимівка (Глобинський район), Глобинський район, Полтавська область) – український письменник-прозаїк, лауреат Шевченківської премії (1992).
Народився в селянській сім’ї. Дитинство його припало на тяжкі роки Голодомору, а юність – на роки Другої світової війни. Скуштував долі остарбайтера у Вестфалії, де працював на шахті. Надалі його трудова доля складалася так: робітник на заводі у Підмосков’ї (м. Електросталь), колгоспник у себе на малій батьківщині, потім працював у рибартілі й секретарем у Морозівській сільраді (1947-1950). Із осені 1950 року викладав німецьку мову в Устимівській восьмирічній школі Глобинського району. У 1952-1957 роках навчався в Харківському педагогічному інституті (факультет іноземних мов). Із 1967-го по 1971 роки працював журналістом у Полтаві. Пізніше повернувся в с. Устимівку, де оселилася сім’я після затоплення Пугачівки. Працював власним кореспондентом-газетярем, а 1975-го повернувся до вчительської праці.
Почав друкуватися у 1950-х роках. Перша книга вийшла 1973-го – збірка оповідань «Провідини». На її основі побудований наступний роман-епопея «Свято останнього млива» (1982), який був задуманий у 5 книгах. Із них завершено й опубліковано, крім першої, дві: «Поруки для батька» (1987), «Великі поминки» (1990). Четверта книга – «Сльоза покути» («Гріх без прощення») залишилася не завершена (розділи в журналі «Київ», 1994), а щодо 5-ї відома лише назва – «Скажи мені кончину, Господи». Перу Феодосія Рогового належать повісті «Серце прагне любові» (1984) та «Над Дніпром» (1986) – обидві опубліковані в харківському журналі «Прапор». Григорові Тютюннику, із яким товаришував, присвятив «Новелу з великого життя» («Зоря Полтавщини», 1991, 20 листопада).
Письменник душею й серцем сприйняв українську самостійну державу, закликав своїх земляків не бути в цей переломний час байдужими та покірними, якими були раніше, а сміливо йти до «повної волі», відновлювати гідність, вставати горою проти обману й глупства.
У літературному доробку письменника є сатиричні вірші, новели, оповідання, публіцистичні статті, рецензії, педагогічні етюди, нариси, які друкувалися в пресі, зокрема в журналах «Жінка», «Дніпро», «Прапор» та ін.. романи «Свято останнього млива», «Зрушені люди», «Поруки для батька», «Великі поминки», «Гріх без прощення» (незавершений).
Олесь Гончар писав: «Твори такого рівня, такого зрілого роздуму не часто з’являються в літературі». Від початку 1980-х років Феодосій Роговий хворів на ішемічну хворобу серця, яка й стала причиною його смерті. Похований у селі Устимівці неподалік міста Глобине на Полтавщині.
2009 року в Полтавському видавництві «Дивосвіт» вийшли дві книги: «Удосвіта, коли не спалось» Листи Феодосія Рогового» та «Я світові потрібен як приклад, як можливість» Із щоденників та записників Феодосія Рогового 1954-1992 рр.» Вони підготовлені до друку й видані його сином Юрієм.
Лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за роман «Свято останнього млива» (1992). Член Спілки письменників України з 1983 року.
Представництво Українського інституту національної пам’яті в Полтаві (за матеріалами інтернет-видань та прес-центру Глобинської громади)
Світлини: Глобинська громада
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
