Він 26 років працює видавцем, нині – начальник Культурно-освітнього центру неформальної освіти Центрального будинку офіцерів ЗСУ, свого часу активно перекладав українською французькі фільми: «Залізна маска», «Американська ніч», «Жандарм у Нью-Йорку» та інші.

У 2010-му видав роман-жарт «Пригоди Марка і Харка» про козаків-побратимів. Книга творилася на основі історичного матеріалу, проте більше стосується сучасності. Адже людські взаємини з перебігом століть по суті своїй залишаються незмінними… Кгину характеризують як дружній шарж на нас із вами у найширшому розумінні.

До Полтави автор привіз для продажу не лише свою книгу, а й чудову розповідь на тему «Майор Котляревський – майстер стратегічних комунікацій».

«Щоб краще зрозуміти Івана Котляревського, треба добре вивчити його епоху. Вже тоді були прояви втрати української державності. Так от Іван – нащадок славного українського роду, з духом козаччини, людина військова, активна, вбирає знання народу, вивчає традиції, обряди. Йому боліло, що українська мова відходить, – розповідає Вадим Карпенко. – І він дуже хоче відобразити все, що знає, хоче підняти українське. В його “Енеїді” – доколоніальне українське життя, про наш народний побут, культуру спілкування, мову, традиції, наративи. Тут ми знаходимо: згадки про давні обряди, призабуті лексичні одиниці народної мови, традиційні українські імена, назви традиційних страв, елементів одягу та транспортних засобів, зразки мовних зворотів. І головне – відчуваємо оригінальну стилістику народної мови».

Кажуть, що «Енеїду» читав навіть Наполеон, а один із примірників зберігався у бібліотеці Німеччини.

«У роки Котляревського терміну «стратегічні комунікації» ще не було. Але він виявився саме майстром стратегічних комунікацій. Адже суть цієї технології у тому, що промовляючи щось сьогодні, ми маємо передбачати, які наслідки від сказаного ми побачимо через роки. Хочете побачити як це працює – прочитайте “Енеїду” і простежте подальшу історію цього твору», – додав Вадим Карпенко.

Те ж саме, на думку письменника, стосується і п’єс «Наталка Полтавка» та «Москаль – чарівник». У Івана Петровича було завдання витіснити російськомовні аналоги для театру й стратегічно утримати українську культуру. Написання цих п’єс були продумані й мали конкретну мету.

«В Полтаві “Наталка Полтавка” зі сцени театру пішла на «ура», але треба було підкорити харківського глядача. І що робить винахідливий Котляревський? Він кличе місцевих театралів на якусь російську виставу, а врешті-решт показує «Наталку», – розповідає Вадим Карпенко.

«Енеїду» Котляревського видавали за російських царів і за часів московського більшовизму, не вбачаючи у цьому “жарті” загроз для імперської політики, і навіть нарочито ширячи кумедний образ “здавньоримлених українців”, як приклад української несправжності та міфологічності. Та ж якраз розуміння і сприйняття міфології, вміння прочитувати чи й просто відчувати в ній закодовану пращурами інформацію формує стійкість народу у боротьбі з замахами на його історичну, культурну, природну спадщину і зазіханнями на його споконвічні території.

На розмову про Котляревського до музею завітали студенти, шанувальники української книги, і власне самого Котляревського. Зустріч вийшла цікавою, пізнавальною та почала низку заходів напередодні святкування Дня народження «батька» сучасної української літературної мови Івана Котляревського.

#ПОШУК