Головна мотивація — заради онуків: історія 47-річного «полтавського козака» з 32-ї ОМБр, відзначеного трьома високими нагородами
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Головна мотивація — заради онуків: історія 47-річного «полтавського козака» з 32-ї ОМБр, відзначеного трьома високими нагородами
«Ми хоч трохи пожили, щось на цьому світі та й встигли побачити. А малеча зараз навіть у школу не може нормально ходити. Вимушена по підвалах ховатися», — не стримуючи емоцій, говорить 47-річний Андрій, водій 1-го механізованого батальйону. Його сталевий характер і відданість справі захисту рідної землі підтверджені високими нагородами: медаллю міністра оборони України «Хрест доблесті», а також відзнаками «Золотий хрест» та «За оборону Торецька».
Джерело: 32-га окрема механізована бригада
Хоча Андрій родом із тимчасово окупованої Попасної, себе він впевнено називає «полтавським козаком». Від середини 1990-х його дім — на Миргородщині, куди він, не вагаючись, забрав і своїх братів, коли 2014-го на Луганщину прийшов «рускій мір». До мобілізації чоловік працював ветеринарним фельдшером і, хоча не мав профільної освіти, був на хорошому рахунку завдяки «золотим рукам».
Військовий шлях Андрія розпочався в піхоті 403-го окремого стрілецького батальйону — був і гранатометником, і кулеметником. Разом із 32-ю Сталевою боронив Куп’янськ, потрапляв в оточення під Торецьком, а нині нищить ворога на Покровському напрямку.
«Досвід, окопний, піхотний, додає розуміння, як чекають хлопці, коли виїжджаю», — каже водій.
Він досі згадує один зі своїх днів на позиціях, коли від ранку й до 14-ї години пережив 24 скиди з ворожих БпЛА. Та доля, здається, особливо прихильна до цього воїна. І в піхоті, і за кермом автомобіля він дивом виходив без жодної подряпини після атак FPV-дронів. Одного разу просто впав у кущі, коли безпілотник вибухнув просто перед ним.
«Кажу, що в когось згори на мене, напевно, ще багато планів», — усміхається військовослужбовець.
Нещодавно, повертаючись із відпустки, він минув блокпост, а вже за годину побратим повідомив, що ворог устиг замінувати ту саму дорогу.
Проте на саму лише удачу Андрій не покладається. Його середня швидкість на пікапі — 100 км/год. Але, коли треба було рятувати життя, розганявся й до 180. Порада для водіїв-початківців у нього одна: «Слухати, дивитися й ніколи не зупинятися. Тоді є шанс».
Під час відпустки, зізнається воїн, його прикро вражають люди, які живуть, наче війни немає. Розуміння, каже, є лише в тих, у кого хтось воює. Багато його друзів загинуло, і заради їхньої пам’яті він продовжує боротьбу.
«Були рідніші мені за кровних», — зізнається чоловік.
Але головна його мотивація — онуки.
Скромність не дозволяє Андрію хизуватися своїми вчинками, але офіційні подання на нагороди говорять самі за себе. Так, у документах на «Золотий хрест» зазначено, що воїн, «дізнавшись про переважаючі сили противника та майже повне оточення, не вагаючись, вирушив на заміну особового складу». «Хрест доблесті» він отримав за евакуацію пораненого під мінометним обстрілом на пошкодженому авто та за нічний підвіз БК на передову під вогнем противника.
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
