«У нашій літературі кожна людина потрібна», – Ліна Костенко в інтерв’ю Жадану (відео)
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
«У нашій літературі кожна людина потрібна», – Ліна Костенко в інтерв’ю Жадану (відео)
На «Радіо «Хартія» вийшли друга й третя частини інтерв’ю-триптиху Сергія Жадана з Ліною Костенко, присвячені українській літературі ХХ-ХХІ століть.
Про першу можна прочитати й подивитися тут.
У другій частині інтерв’ю митці говорили про помилки й вибори, шістдесятників і перекладачів, які стали совістю епохи. За що Григорій Кочур лаявся на Ліну Костенко, а Микола Бажан, навпаки, хвалив? Про що був гнівний лист Дмитра Павличка до поетки? Чому Ліна Василівна шкодує про свій вірш до Павла Тичини? І чому наполягає: «А треба ставити себе на місце Дзюби»?
Ця «серія» була записана для «Радіо «Хартія» в листопаді 2024-го та січні 2025 років. Хронологічно ця розмова — перша, записана восени. Участь у ній також беруть культурологиня, донька Ліни Василівни, Оксана Пахльовська та поет, засновник видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» Іван Малкович.
Павло Тичина, Іван Дзюба, Олександр Довженко, Андрій Малишко, Богдан-Ігор Антонич, Іван Драч, Іван Світличний, Маріо Ґрассо, Джузеппе Унгаретті, Наум Коржавін, Чеслав Мілош, Рауль Чилачава… Ліна Костенко «виплітає» полотно європейського культурного процесу останніх 100 років, із десятками імен митців та мисткинь, подій і явищ. Із більшістю тих, про кого вона говорить, її пов’язують ті чи інші приватні історії, зустрічі. Ще частина – це викреслені радянською цензурою імена, які шістдесятники відкривали для себе. На прикладі різних історій поетка змушує замислюватися: а як ми самі могли б діяти в обставинах, які затискають у кут?
Важлива частина розмови – українська школа перекладу. Ліна Василівна згадує перекладачів-титанів – Миколу Лукаша, Григорія Кочура, Максима Рильського, та ділиться сподіваннями видати свої, ще не друковані, поетичні переклади.
У третій, останній, частині на слухача чекає ще більше спогадів і роздумів про тих, хто творив і творить українську літературу. Про тих, кого треба не просто читати, а вдумуватися в причини їхніх людських і авторських трагедій; тих, кому нинішня війна або репресії ХХ століття не дали дозріти й дописати свої кращі твори; зрештою, тих, хто продовжує писати сьогодні – у часи викликів інших, ніж у покоління шістдесятників, та, по суті, у тіні того самого ворога. Максим Кривцов і Тарас Ілля; Ярина Чорногуз й Олена Герасим’юк; Юрій Андрухович та Олександр Ірванець; Іван Драч і Дмитро Павличко; Павло Тичина й Володимир Сосюра…
Водночас у цій частині багато сміху й тонкого гумору.
[wp_show_posts id=”1014795″]
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
