Патрони вулиць Полтавщини: 145 років тому народився дипломат УНР, кооператор, історик, діяч Союзу Визволення України Андрій Жук
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Патрони вулиць Полтавщини: 145 років тому народився дипломат УНР, кооператор, історик, діяч Союзу визволення України Андрій Жук
З нагоди Дня Української державності, яке відзначається 15 липня, згадуємо видатних державотворців, борців за українську державність усіх історичних періодів – від княжої України (древньої Київської держави Русь) до Гетьманщини, УНР, сучасної України. 145 років тому, 1 липня 1880 року, у селі Вовчок (нині село Вовчик Лубенської міської територіальної громади Лубенського району Полтавської області) народився Андрій Жук – майбутній дипломат Української Народної Республіки (УНР), кооператор, історик, діяч Союзу визволення України.
З юних літ в українському русі
Андрій Жук походив зі старовинного козацького шляхетського роду. Закінчивши 3-річну парафіяльну школу, надалі освіту здобував самотужки. Працював писарем, канцеляристом Лубенської повітової земської управи. Свій шлях у громадсько-політичній діяльності розпочав у 20-річному віці, ставши в Лубнах членом українського підпільного гуртка, одним із керівників якого був Микола Порш. У 1900-1901 роках цей гурток був первинною організацією Революційної Української партії (РУП) – першої в наддніпрянській Україні політичної партії, родоначальниці самостійницьких українських партій і рухів початку 20 століття. Саме провідники РУП у майбутньому стали державними діячами УНР та проявили себе під час Української революції 1917-1921 років.
З 1901 року Андрій Жук почав друкуватися, перша публікація з’явилася в «Літературно-науковому вістнику». Того самого року одержав посаду в статистичному бюро Полтавської губернії, яким керував Олександр Русов – українофіл, статистик, етнограф, фольклорист.
Незабаром Андрій Жук переїхав до Білопілля, де за протекцією Володимира Леонтовича (письменник, меценат, міністр земельних справ Української держави в уряді Павла Скоропадського, теж уродженець Лубенського краю) працював урядовцем на залізничній станції. У 1901-1902 роках як неблагонадійний був узятий до війська, восени 1902 у зв’язку з хворобою комісований.
Переїхав до Харкова 1903 року, створював гурток РУП серед співробітників залізниці. Поширював нелегальну українську літературу на станції Люботин, за що був заарештований російськими жандармами. У жовтні 1904 року потрапив під амністію й вийшов із харківської в’язниці.
Разом із Дмитром Антоновичем (один із засновників РУП) Андрій Жук брав участь у подіях 1905-1907 років як сільськогосподарський агітатор. Від 1905 року – один із лідерів Української соціал-демократичної партії. 1906-го вдруге заарештований, ув’язнений у київській Лук’янівській тюрмі.
Після двох арештів 1907 року спільно з Володимиром Винниченком та Володимиром Степанківським перебрався до Львова, де мешкав до 1914-го. Займався публіцистичною діяльністю, співпрацював із газетами націонал-демократичного напряму, редагував журнали «Економіст» і «Самопоміч».
«Сірий кардинал» самостійницького руху України
Від 1909 року Андрій Жук почав підтримувати ту течію в українській соціал-демократії, у якій актуалізували висунення національного питання на чільне місце в програмі. За це зрештою був виключений із партії 1911 року. Тож 1912-го засновав Український інформаційний комітет, на основі якого з початком Першої світової війни був утворений Союз визволення України.
У серпні 1914 року Андрій Жук переїхав до Відня. У 1914-1918 роках був одним із засновників і чільних членів Союзу визволення України, Головної Української Ради (1914-1915), Загальної Української Ради (1915-1916, від Наддніпрянської України). Також долучився до управи Українських січових стрільців (1915-1920). Деякий час допомагав редагувати ілюстрований український інформаційний місячник французькою мовою, орган СВУ – «La Revue Ukrainienne».
Андрій Жук – дипломат доби Української революції 1917-1921 років, перебував на дипломатичній службі в посольстві УНР у Відні. Також працював радником у МЗС УНР і помічником очільника ЗУНР Євгена Петрушевича. Був одним зі співробітників Симона Петлюри. Співпрацював на початку 1920-х із Закордонним Центром ЗУНР у Відні.
Історик Ігор Гирич називає Андрія Жука «сірим кардиналом» самостійницького руху України». Адже в період активної політичної діяльності дипломат УНР він ніколи не очолював організацій, ідейним керівником яких фактично був.
Кооператор, публіцист, історик
1930 року Андрій Жук відійшов від активної політичної діяльності, після чого повернувся до Львова. Керував статистичним бюро Ревізійного союзу українських кооперативів, редагував часописи «Хортиця» і «Крайова Кооперація».
На початку Другої світової війни після окупації Львова військами червоної армії диктатора Йосипа Сталіна таємно перетнув совєтсько-німецький кордон і знову оселився у Відні. Там досліджував історію українського революційного руху початку 20 століття, зокрема РУП, та національної суспільно-політичної думки. Написав чимало статей із суспільно-політичних і економічних проблем. Друкувався у виданнях Європи, США та Канади: «Українському віснику» (Берлін), «Краківських вістях» (під час Другої світової війни), «Вільній Україні», «Українському самостійнику» та «Сучасності».
Низка ненадрукованих праць Андрія Жука про суспільно-політичне життя на Лубенщині складає його особовий архівний фонд, що зберігається в Канадському національному архіві в Оттаві.
Відійшов у вічність борець за незалежність України у 20 столітті 3 вересня 1968 року у Відні.
У Лубенській громаді пам’ять про земляка увічнили у назві вулиць
16 листопада 2023 року відбулася позачергова тридцять п’ята сесія восьмого скликання Лубенської міської ради. На ній депутати ухвалили рішення про перейменування вулиці Щелканова (військовий діяч срср) на вулицю Андрія Жука. Депутати громади врахували протокол №4 засідання комісії з реалізації державної політики відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу на території Лубенської територіальної громади. У ньому зазначено напрацювання представника Українського інституту національної пам’яті (УІНП) в Полтавській області Олега Пустовгара, лубенських фахівців і пропозиції містян. Згадану комісію створили розпорядженням Лубенського міського голови Олександра Грицаєнка. До цього дорадчого органу ввійшли місцеві фахівці, історики, співробітники органів місцевого самоврядування та Лубенського краєзнавчого музею, журналісти та представник УІНП у регіоні. Очолює комісію секретар Лубенської міської ради Маргарита Комарова.
У липні 2024 року розпорядженням Полтавської ОВА було підтримано ініціативу Олега Пустовгара: вулицю діяча срср Попова у Вовчику, рідному селі дипломата УНР, перейменовано на честь Андрія Жука
Представництво УІНП в Полтаві (за матеріалами сайтів УІНП та ОВА)
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
