Геннадій Туксішвілі: «Пишу пісні усе своє життя»
Прочитаєте за: 6 хв.
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Геннадій Туксішвілі: «Пишу пісні усе своє життя»
У Полтаві є музикант, що здобув повагу всієї мистецької спільноти, не лише в межах міста, але й у світі – Геннадій Туксішвілі. Композитор, продюсер, шикарний звукорежисер, подекуди режисер масштабних проєктів, талановитий співак з оксамитовим теплим голосом – все це він. Завжди відкритий, щирий, щедрий на увагу до друзів, надзвичайно скромний і вразливий до сьогодення.
Ми познайомилися понад 20 років тому, а згодом, перебираючи архівні фото я завмерла. За декілька років до знайомства був мій творчий вечір у ПД “Листопад”, я й уявити не могла, що за режисерським пультом побачу Геннадія. Щось Майстру не прозвучало, і він пішов рятувати звук на концерті юної поетеси. Просто так. Без прохань.
Мудрий, великий, повторюся, дуже скромний, йому є, що сказати людям. І в піснях, і своїми словами – Геннадій Туксішвілі.
Геннадію Гурамовичу, як ви ставитеся до сучасної тенденції, що всі музиканти мають працювати благодійно? Адже шоу, це дорого, а хороше шоу ще дорожче? Що надихає?
– А я не бачу, що всі працюють благодійно. Я бачу, що такі, як я працюють благодійно і досі благодійно. Я вважав, – не треба пояснювати, що коли всю Україну охопило вогнем, крім фізичної відданості потрібна стала і гуманітарна складова. Тобто, потрібен цех культурних працівників, який, як психологи, і підтримає населення, і підніме загальний дух протистояння для країни, та ще й збере донатні кошти на закупівлю того, вкрай необхідного, чого не має держава. А головне, потрібен новий матеріал, той новий-старий посил, який розбудить у людях ще більшу любов до свого, до того де ти є і чим живеш. Але таких не так багато, навіть у масштабі держави в цілому. Я ще не забув ті моменти, коли то «не можна збирати», то «можна, тільки не тут». Але збирались, організовувались, підтримували – і вимушених переселенців, і допомагали військовим. Справжнє шоу, воно завжди дорого. Затратна частина шоу це техніка, необхідна для проведення всіх виступів. Так, як і ми, на благодійних засадах, надавали технічну допомогу наші друзі прокатники. Поступово тенденції трансформувались і благодійні шоу стали не такими. Що ще може зараз надихати? Тільки друзі.
ВСЕ ЩО Є Україна (музика Геннадія Туксішвілі, вірші Андрія Дзюби)
Сучасні тенденції розвитку ШІ, я розумію, що залізяка людину і її емоції не замінить, але це котиться, як лавина. Як ставитеся ви і чому?
– Особисто я ставлюся тільки з професійного напрямку. Поясню. Якщо я правильно зрозумів питання, то ми розмовляємо про напрямок у музиці. Створення генератора мелодій і готових пісень в загальному – це іграшка. Це цікаво, але приблизно, це просто генератор випадкових музичних сегментів фраз на основі закладеної інформації у мізки агрегату і доволі поганої якості. Я, як профі у цьому питанні, не можу слухати ці витвори, – мені ріже і викручує мозок неприродний голос, прошиті білим шумом інструменти, бо без нього зовсім буде неможливо слухати ті артефакти, які виникають при переломі нот і звуків з яких створюються «шедеври». Коли це з’явилося я довго вивчав їхні оферти, вони великі та складні для сприйняття. Віднаходив інтев’ю з засновниками. Так, це створено для розваги. Народ накинувся, бо це ж цікаво, на те і розраховано. Але це не сприяє культурному розвитку ані окремо взятого культурного пласту автентичності, ані світу в цілому. Я ще не чув ні однієї згенерованої пісні, що заслуговує на увагу, окрім рифових хеві-метал версій англійською мовою. Тепер до справи. Існує професійна сторона ШІ-технологій для професійної роботи над музичними творами, як в студійному аспекті, так і в інших професійних напрямках. Наприклад, мені нині дуже допомагає режим розділення готового міксу на стеми: відокремити вокал у пісні записаній 20 років тому і зробити нове сучасне звучання, відокремити барабани і змінити біт, «попросити» якусь американку з бази моделей голосів заспівати мені бек-вокал і т.д. Ще можна, щоб не натрапити на авторські претензії від музики, яку ви знайшли в інтернеті, використати згенеровану такими сайтами мелодію у своїх відеоматеріалах, просто вказавши сайт за допомогою якого згенерований саундтрек. Ось таке у мене відношення – суто професійне.
Авторські права й роялті в нашій державі, це знову відсил до благодійності, як юному автору убезпечити свої права? Адже ви досконало розбиралися в цьому питанні?
– Та ні, не досконало. Досконало тільки фахові юристи це можуть поясняти, та й юридичні умови весь час змінюються. Я знаю тільки те, що «хто перший опублікував, той і автор». Гірко, але правда. Якщо немає доказів, що ти перший, то ти втратив авторство. Та так було завжди. Зараз багато варіантів куди віддавати під захист свої твори. Є декілька організацій управління правами, кожна з них відома і відоміша за іншу (усміхається). Завдання таких компаній збір, розподіл і виплата авторської винагороди для митців України, а також юридичний захист інтересів авторів згідно укладених договорів. Оце вся теорія. Далі у кожного своя окрема історія і взаємовідносини.
Мистецька атмосфера Полтави сприятлива для творчості?
– Звісно. Наше місто не те щоб не велике, а зовсім маленьке для митців. Всі ми один одного знаємо від народження, або з хвилини появи між нами. Щоб не довго пояснювати, скажу, що останнім часом дуже багато з’явилося проєктів де конгламерують виконавці у, здавалося на перший погляд, не поєднуваних напрямках, але все існує поряд і вдосконалюється. Всі полтавці знають пісню-гімн «Все що є Україна» де ми зібрали понад 40 учасників з нашого міста. Зараз зароджуються нові молоді колективи, окремі виконавці, а ми в свою чергу допомагаємо їм у творчості по мірі й можливостям.
Як релаксуєте? У всіх нині емоційне вигорання, втома. Сама консультуюся з психіатрами. Чим зберігаєте ви свою іскорку натхнення?
– Втома є, вона відчувається зсередини і її видно на обличчі. Але у мене є друзі, вони релаксують, а я підтримую.
Як обираєте твори, щоб написати чи виконати пісню. Для мене критерій – має звучати, як гармонійна історія того, хто співає… А для вас?
– Це не складне питання, тому швидка відповідь: я пишу пісні і аранжування усе своє життя, тому для мене написати пісню не вважається важким ділом. А якщо серйозно і чесно, то пісня, яку я буду виконувати повинна бути мною, і вірш який буде її змістом, і ті інструменти, які будуть акомпанувати повинні бути мною. Усі мої пісні це я, хоча вірші твої, дякую за це, Маріє, і Андрія Дзюби. Це складні історії людей взяті з життя і записані для життя.
ТАК ВСЕ І БУЛО (музика Геннадія Туксішвілі, вірші Андрія Дзюби)
Яким проєктом пишаєтеся найбільше за останні роки, адже їх, знакових було чимало?
– А це вже складне питання і занадто складне. Я не можу виокремити щось більше за інші і наголосити «оце те до чого я йшов усе своє життя». Кожен твір, кожен проєкт – це частина мене, незалежно пишу я для себе чи для когось, виконую сам чи це пісня виконавця з яким я працюю. В кожну роботу я вкладаю власну душу, я віддаю своє серце.
ПЛЕЧЕМ ДО ПЛЕЧА (музика Геннадія Туксішвілі, вірші Марії Бойко)
Якою бачиться вам Україна після перемоги? Україна ваших онуків? Творча Полтава, можливо? Є задуми?
– Заможною, квітучою, з синім небом, жовтим колосом… ні, тут прочерк.
«Творча Полтава, можливо? Є задуми?» Я б усе зламав і змінив (але це мені одному не під силу, нажаль, система навчає іншому).
«Творча Полтава, можливо? Є задуми?» Я б усе зламав і змінив (але це мені одному не під силу, нажаль, система навчає іншому).
Спілкувалася Марія Бойко
Фото – Олександр Діхтяр
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
