«Це – наша земля. І ми за неї стоїмо до кінця», – боєць 116-ї бригади ТрО «Кум»
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
«Це – наша земля. І ми за неї стоїмо до кінця», – боєць 116-ї бригади ТрО «Кум»
«Під час обстрілу аеродрому в Полтаві хтось поспіхом збирав речі, вивозив сім’ї, рятувався. А я пішов до військової частини мобілізуватися. Уже 25 лютого офіційно був зарахований на посаду кулеметника 144-го батальйону 116-ї окремої бригади Сил ТрО ЗСУ, – розповідає Ігор, побратимам відомий як «Кум».
«Разом із хлопцями ми готували оборону міста, потім виконували бойові завдання в інших областях. Найбільше, звісно, довелося воювати на гарячому напрямку – Донбас. Там ми не просто тримали оборону – ми відбивали штурми, втрачали побратимів, отримували поранення. Але не здавалися.
Мій позивний – «Кум». Усе почалося 24 лютого, коли в місті був справжній хаос. Ми з кумом – моїм близьким другом Едіком – спершу вивезли наші родини за місто, а потім одразу рушили до військової частини. Людей було багато, всі в черзі, ніхто нікого толком не знав. І, щоб не загубитися серед інших, Едік, як завжди, називав мене «кум». Так і прижилося.
З Едіком ми воювали пліч-о-пліч. Разом відбивали ворожі штурми на Донбасі, разом отримували поранення. Йому дісталося серйозно, але навіть після важких травм він не зламався. Тепер готує найсмачніший борщ у батальйоні. Не списується, а лишається корисним – просто на своєму фронті.
З командира відділення я виріс до головного сержанта, хлопці жартома прозвали мене «хрещеним батьком» – кажуть, бо бережу їх, мов зіницю ока.
Я – піхотинець із першого дня. Пройшов вогонь та воду, і не по одному колу. Знаю, що таке сидіти в окопі, коли ворог на відстані крику. Знаю, що таке ділити одну чашку кави на шістьох або банку кільки чи тушонки, коли неможливо фізично дістати їжу на передову. Але ми завжди ділилися – і це є справжнє побратимство.
На одній із позицій нас 24/7 накривали з усього, що мав ворог – від артилерії до авіації. Один із моїх побратимів навіть завів облік: рахував, скільки грошей окупанти витрачають на снаряди по нас. Там виходили сотні тисяч, а ми все одно стояли.
Бо це – наша земля. І ми за неї стоїмо до кінця».
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
