Десантник з Полтавщини нагороджений “Хрестом Хоробрих”
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Десантник з Полтавщини нагороджений “Хрестом Хоробрих”
Військовослужбовець 13-го окремого десантно-штурмового батальйону імені Героя України полковника Тараса Сенюка 95-ї бригади ДШВ Михайло отримав нагрудний знак “Хрест Хоробрих” від Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Олександра Сирського за проявлену мужність під час виконання бойових завдань.
За інформацією відділення комунікацій 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади ДШВ ЗС України.
Військовий шлях Михайла розпочався ще у 2015 році, коли він служив у десантно-штурмових військах за мобілізацією. З початком повномасштабного вторгнення він одразу звернувся до Кременчуцького ТЦК, де спочатку перебував у роті охорони, навчаючи новобранців військовій справі.
“Найбільше мені запам’ятався населений пункт Лебедівка, тоді ворог почав активно наступати. Патронів ми не шкодували, адже розуміли, що не можемо пропустити жодного противника, ми маємо втримати позицію”, — згадує Михайло.
Десантник брав участь у Курській операції, де українські військові перенесли бойові дії на територію противника. “З часом зрозумів для чого ця операція, ми перевели бойові дії на території противника, відтягнули певні військові сили рф, щоб на інших напрямках нашим військовим було простіше відвоювати українські території”, — зазначає військовий.
Під час одного з боїв у Лебедівці Михайло був змушений самостійно повертатися до побратимів через ворожу територію. Йому довелося пройти майже 10 кілометрів під постійною загрозою виявлення ворожими дронами. “Ту ніч росіяни били КАБами, а після сотого дрона, який я помітив, перестав їх рахувати. Дорога була важкою, я пробирався полями, які були встелені оптоволокном та вирвами від КАБів”, — розповідає він.
Завдяки професійним діям Михайло у складі групи зміг виявити та знищити групу ворожої піхоти. При цьому вдалося взяти двох росіян у полон, у яких була рація, що дозволило українським військовим отримати доступ до переговорів противника.
“Моя мотивація залишитися у війську – моя родина. Я хочу, щоб мої діти прожили краще життя, щоб вони, лягаючи спати, не думали чи прокинуться вони зранку”, — зізнається Михайло.
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
