Витримав випробування вогнем, дронами й газами: історії бійця 17-ї бригади НГУ
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Витримав випробування вогнем, дронами й газами: історії бійця 17-ї бригади НГУ
Олександр зустрів війну цивільним, але вже 25 лютого добровільно пішов у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Через день його призвали та направили в Національну гвардію України. Восени 2022-го чоловік закінчив навчання на сержанта, а 2023 року став офіцером.
Джерело: 17-та бригада НГУ
“Я не шукав легких шляхів – просто робив свою справу. Командир помітив мої навички, запропонував підписати контракт, і я погодився. З осені 2023 року я командував взводом і пройшов перші серйозні бої. Листопад був найважчим – утримували позиції після скидів ворогом на нас гранат із невідомою газовою речовиною та обстрілами артилерією. Майже всі отримали контузії чи поранення. Через деякий час нас вивели з позицій на відновлення, яке тривало до весни 2024-го”, – розповідає нацгвардієць.
Бій, що міг стати останнім
Куп’янський напрямок. Вересень 2024-го. Підрозділ Олександра отримав завдання зайняти позицію ворога.
“Потрібно було висунутися невеликою групою – чотири людини. Я взяв сірники та тягнув жереб разом з усіма. Потягнув – не йду. Один із хлопців мав день народження, сказав, що вдруге відзначає його на передовій. Я запропонував йому залишитися, а сам пішов замість нього. Вийшли вночі. Коли зайшли на позицію, стало зрозуміло, що ситуація критична – нікого не було, лише покинуті автомати, рація та навіть недопита чашка чаю. Вранці почалося пекло. Ворог атакував дронами, артилерією, штурмовими групами. Чув, як хлопці по рації передавали, що їх накривають. Потім рація вже сіла. Ввечері почався масований штурм. Ворог ішов хвилями. Спочатку 15 осіб, потім ще одна група. Я з побратимами відбивав атаки, але сили були нерівні. У якийсь момент ворог почав скидати снаряди, які випалюють все навколо. Після одного з вибухів поруч у хаосі обстрілу я залишився один. Чую, як наближається FPV-дрон. Підіймаю голову – він летить прямо в мене. Вибух. Темрява”, – згадує воїн.
72 години між життям і смертю
Олександр отямився через деякий час. Він був поранений, але живий. Ворог прочісував територію, шукаючи тих, хто вижив.
“Чую, як вони говорять між собою: «Шукайте третього, він десь тут». Я розумів, що треба повзти, інакше мене знайдуть”, – говорить чоловік.
Дві ночі й три дні він повз через лісосмуги, обходив ворожі патрулі, шукав воду. По дорозі натрапив на підвал, у якому сиділи двоє російських військовиків.
“Один спробував кинутися до автомата – довелося діяти швидко. Але коли вибрався з підвалу, мене знову засік ворожий дрон. Вибух. Контузія. Оніміла рука. Після вибуху я не чув нічого – вуха заклало, права рука не працювала. Лежачи перечекав, почав знову повзти”, – каже нацгвардієць.
Третьої ночі він дістався до кладовища. Це була сіра зона. Довелося вирішувати – йти ліворуч або праворуч. Обравши сторону, на якій було більше терену, Олександр вийшов прямо на своїх. Його впізнав побратим. Знайомий голос крикнув: «Це мій командир!». Він упізнав його по бронежилету – чорний, як він завжди носив. Олександра евакуювали, надали першу допомогу. Але навіть на евакуації йому не пощастило.
“Щойно виїхали – прилетів дрон. Колеса пробило, доїжджали на дисках”, – ділиться боєць.
30 операцій і повернення в стрій
Олександр витримав випробування вогнем, дронами й газами. Його чекало довге лікування. Більш як 30 операцій. Попри все, він не збирався йти з лав Національної гвардії.
“Я хочу повернутися в стрій. Так, є інвалідність. Але в мене є знання, досвід. Я потрібен там, а не вдома”, – зазначає він.
У мирному житті Олександрові було важче, ніж на війні. Він помітив, що цивільні не розуміють, що відбувається на фронті. Він не розуміє тих, хто втікає від обов’язку. Нацгвардієць повертається до служби. Він пройшов через пекло, але не зламався. Він знає, що війна ще не закінчилася. І він знає, що повинен зробити.
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
