Життя і творча діяльність Василя Симоненка пов’язані з Лубенщиною, Києвом та Черкасами. За глибиною мислення поет цікавий і зрозумілий. Доля визначила зовсім мало часу. Попри коротке життя, йому судилося стати обранцем, устами якого промовляє доля нації. Синівська любов до України, до матері, до свого села безмежна. Він писав просто, щиро і правдиво, не втрачаючи ні людської, ні національної гідності.

Презентовані документи свідчать про вплив матері та діда на світогляд малого Василя, непросте але успішне навчання хлопця у сільських школах Лубенщини, напівголодні повоєнні роки існування родини, студенство на факультеті журналістики у Київському державному університеті, визнання молодого журналіста і поета як в Україні, так і за її межами.

Документи розповідають про громадянську позицію Симоненка. Він – член клубу творчої молоді у Києві, учасник краєзнавчих експедицій та творчих вечорів, один з небагатьох, хто порушив на початку 1960-х років перед столичною владою питання щодо оприлюднення місць поховань жертв політичних репресій 1930-х років. Прикро, що тільки у незалежній Україні відбулося справжнє визнання його таланту. У 1995 році (посмертно) Василь Симоненко за збірки поезій та прози «Лебеді материнства», «У твоєму імені живу», «Народ мій завжди буде» удостоєний національної премії імені Тараса Шевченка.

Презентація підготовлена за документами і матеріалами науково-довідкового фонду Державного архіву Полтавської області та архівного сектору виконавчого комітету Лубенської міської ради.