На Полтавщині триває унікальний експеримент – 140 років безперервного вирощування жита

На Полтавщині триває унікальний експеримент – 140 років безперервного вирощування жита

На території Полтавської громади розташована ділянка поля площею 0,4 га, де 140 років тому, 1884-го, було розпочате унікальне дослідження – беззмінний посів озимого жита.

Як повідомили в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, в Україні це було перше дослідження з вирощування такої культури на одній ділянці поля впродовж тривалого часу. Його автором був Б. П. Черепахін.

Озиме житло було обране для дослідження, тому що це традиційна продовольча культура України. На кінець ХІХ ст. у валовому зборі зерна вона не мала собі рівних, займаючи більші площі, ніж інші культури, і посідала друге місце за показником врожайності (8,9 ц/га) після пшениці (9,2 ц/га). Метою науковців було визначити вплив тривалої дії антропогенних чинників на природну родючість ґрунту, його агрохімічні та агрофізичні властивості, дослідження впливу природних кліматичних умов на визрівання культури, спроможність жита до монокультури.

Озиме жито вирощують  без застосування добрив, агрохімічних препаратів, ретельно обліковують якість бур’янів. Сама культура озимого жита відлякує шкідників, захищає від грибкових захворювань, пригнічує бур’яни та підвищує родючість ґрунту.

Від початку дослідження агротехніка вирощування цієї культури не змінювалась, еволюціонували лише знаряддя для виконання технологічних операцій – після збирання врожаю ґрунт розпушується дисковими боронами, через 7-10 днів проводиться оранка плугом на глибину 22-25 см із одночасним прикочуванням. У міру появи бур’янів їх знищують культивацією з боронуванням.

За період проведення дослідження, а він ніколи не переривався за 140 років, навіть під час фашистської окупації в роки Другої світової війни, змінювався тільки сортовий склад. Загалом науковці висівали дев’ять сортів озимого жита. Першим було Промштейнське, його сіяли 23 роки (1885 – 1907). Найменший період використання (3 роки) був у Полтавського жита (1908 – 1910), а найтриваліший (50 років) – у Петкуського (1911 – 1960). 

«Результати тривалого, упродовж 140 років, експерименту з безмінного вирощування жита озимого на одній ділянці не втратили своєї актуальності до нашого часу, широко використовуються для розв’язування фундаментальних питань землеробства. Вони демонструють, що в разі правильного використання в сільськогосподарському виробництві темно-сірі опідзолені ґрунти тривалий час зберігають високу родючість, а озиме жито витримує багаторічне вирощування на одному місці без істотного зменшення врожаю», – зазначили науковці.

 

 


[wp_show_posts id=”1014722″]

матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова

Читайте нас у Telegram

Приєднатися
Поділитись новиною:

Схожі новини: