«Найперше – те, що береже життя»: Григорій Хан допомагає українським воїнам від перших днів повномасштабної війни з рф

У перший же день повномасштабного вторгнення російських загарбників Григорій Хан прийшов до ТЦК та СП, щоб стати на захист України.

Не взяли. Сказали: «Вік не той, щоби служити». На той час чоловікові вже виповнилося 65. Але сидіти склавши руки колись кадровий офіцер, а нині керівник сільськогосподарських підприємств просто не міг – вирішив допомагати Захисникам і Захисницям. Тим паче, що в армію пішли його заступник і чимало підлеглих.

«Я в Україні – з 1986 року, – розповідає Григорій Сергійович. – До 1984-го був кадровим офіцером, отримав серйозне поранення, пройшов лікування, був комісований. Приїхав до друзів у Київ та так і залишився в Україні. Міське життя було не для мене, більше тяжів до сільського господарства. Почав займатися аграрною справою… 2010 року указом глави держави мені присвоєно звання заслуженого працівника сільського господарства України».

ПП «Агроцентр 2010» і селянське (фермерське) господарство «Хан», розташоване в селі Устивиця Миргородського району, які нині очолює Григорій Сергійович, займаються вирощуванням технічних, пропашних культур. «Фішка» С(Ф)Г – тепличне господарство, баштанні та овочеві культури. Чоловік упевнено йде слідами батька – голови радгоспу, як той і хотів…

«Я народився та здобув загальну середню освіту в Узбекистані, – говорить Григорій Сергійович. – Коли закінчував школу, не мав ще й 14-ти. Дуже рано пішов у перший клас, у чотири з половиною роки. Так тягнувся за старшим братом. Онук, до слова, мене ще перевершив – пішов у школу в чотири роки й три місяці. Я мріяв про військову службу, але мене тоді не взяли – через вік не вистачало деяких документів. І я закінчив сільськогосподарський інститут за спеціальністю «Інженер-механік». Потім вступив до вищого командного училища».

Тепер набутий досвід багато в чому допомагає жителю Полтавщини в його волонтерській діяльності. Від перших днів повномасштабної війни чоловік підтримує Збройні сили України, ТЦК та СП. Займався також гуманітарною допомогою для цивільного населення, але через певний час вирішив сконцентруватися на доставці необхідного саме для війська. І про те, наскільки значуща ця підтримка, свідчать численні подяки від бригад, яким Григорій Хан із помічниками привозив допомогу. На сьогодні кількість тільки цих офіційних документів перевищила вже три десятки. А ще ж є близько двох десятків прапорів, підписаних воїнами таких легендарних підрозділів, як 47 окрема механізована бригада «Магура», 93 ОМБр «Холодний Яр», 36 окрема бригада морської піхоти, 1 окрема танкова бригада, 80 окрема десантно-штурмова бригада та ін., подаровані на знак подяки шеврони, трофеї. Виокремити з них щось одне чи два, що найбільше до душі, неможливо, зізнається чоловік, адже із кожною річчю пов’язана своя пам’ятна історія.

«У вересні 2023 року я зареєструвався офіційно як волонтер, відкрив рахунок, адже стало вже складно – усі запаси, заощадження, що мав, пішли на допомогу нашим Захисникам і Захисницям, – зауважує Григорій Сергійович. – У перші дні повномасштабної війни, у перші роки було легше зібрати гроші, закупити те, що потрібно бійцям. Тепер же… Чи то люди втомилися, чи як це пояснити, дуже важко йдуть збори. Я їжджу до бригад на Херсонщину, Запоріжжя, Донеччину, Харківщину, тепер і на Сумщину. Спілкуюся з колегами – комбатами, простими військовослужбовцями, запитую, чого вони потребують. Це дуже важливо – говорити з бійцями, адже на кожному напрямку – свої нюанси, тож запити щодо характеристик виробів відрізняються. Мене в армії більше знають як людину, яка може оперативно дістати й привезти якісну річ: безпілотники, зарядні станції, іншу техніку. Із підрозділу в підрозділ передають мій номер телефону. На сьогодні багато також звертається територіальних громад, благодійних фондів, щоб допоміг вибрати хороше обладнання. За майже три роки повномасштабної війни я як сільський волонтер, наприклад, передав у ЗСУ вже близько 1000 дронів-камікадзе. У перші дні з товаришами їздив за кордон, купував машини військовикам. Намагаюся брати з перших рук, друзі допомагають виходити на хороші фірми. Це дозволяє і забезпечувати бійців якісною технікою, і придбавати її дешевше, ніж інші. Війна мене багато чому новому навчила. Зробила спеціалістом із безпілотних літальних апаратів. Як наслідок бійці дуже задоволені тими дронами, які передаю. На жаль, допомогти всім підрозділам, як би не хотів, не маю змоги. На сьогодні більше співпрацюю з тими, хто пілотує БпЛА, із розвідкою, артилеристами».

Окрім того, завдяки агрогосподарствам і небайдужим землякам підприємець має змогу підтримувати армію продуктами, маскувальними сітками тощо.

«Ми багато овочів возимо, – зазначає Григорій Хан. – Наші працівниці, жінки з села приїжджають, безоплатно займаються солінням овочів, квасять їх. Коли зарізали кабана, то дівчата і голубці, і котлети, і сало робили. Громада допомагає, школи, дитсадочки. У мене півтора гектари тепличного господарства, а там – увесь борщовий набір. А ще в нашому селі цього року, ми їх називаємо «Устивицькі павучки», потужно плетуть від шести до десяти маскувальних сіток на день. Різні роблять – і для маскування техніки, і для розвідки. Дівчата – молодці. Скаржаться тільки, що не вистачає сировини. Зараз прийшли холоди, то з’явилися запити на те, що допомагає зігріватися. Також у нас є своя пилорама. Возимо деревину на бліндажі. Але все це – скоріше, на додаток. А найперше – апаратура, те, що береже життя наших Захисників і Захисниць. Бувало, поїдеш на фронт, дивишся, а ті, із ким два роки зустрічався, загинули або поранені. Душа болить. Але ми не здаємося. Я не розумію, як це свою домівку й не захищати. Я знаю, що перемога буде. І після війни Україна швидко зведеться на ноги. І буде сильною. У нас є всі ресурси для цього. Я от був депутатом Полтавської обласної ради з 2010 по 2015 роки. Тоді казали, що без російського газу ми не зможемо існувати. І де він зараз, той російський газ? У нас є все для того, щоб бути сильними!».

 

 

 

---

[wp_show_posts id=”1014722″]

матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова