У Полтаві встановили меморіальну дошку наймолодшому загиблому воїнові-земляку Максимові Краснокутському
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
У Полтаві встановили меморіальну дошку наймолодшому загиблому воїнові-земляку Максимові Краснокутському
В обласному центрі, у ліцеї №32 «Європейський», урочисто відкрили меморіальну дошку 18-річному добровольцю, навідникові мінометної батареї механізованого батальйону 66-ї окремої бригади ім. Мстислава Хороброго Сухопутних військ Збройних сил України, кавалеру ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), а також талановитому музиканту, студентові ІІІ курсу Полтавського фахового коледжу мистецтв ім. М. В. Лисенка, артисту Міського духового оркестру «Полтава» Максимові Краснокутському.
Згаданий вище заклад загальної середньої освіти відіграв в житті сім’ї Краснокутських досить вагому роль. Свого часу в ньому навчалися батько хлопця та його сестра. 2019-го випускником тоді ще не ліцею, а гімназії №32 став і Максим – за словами класної керівниці Людмили Черкаської, хороший, скромний, добрий, чесний юнак, якого поважали в школі.
«Максим Краснокутський – талановитий, дуже посидючий, старанний учень. І, як з’ясувалося, той патріот, на якого треба рівнятися молоді. Коли хлопцю виповнилося 18 років, він одразу записався до тероборони, а потім – до Збройних сил. Максим запам’ятався в школі своїм талантом до музики, тому що грав на кількох інструментах. Хоча улюбленим був саксофон. Він грав на музичних вечорах, творчих заходах, які відбувалися в закладі. Без нього не відбувався жоден захід. Пам’ятаю, я колись, коли ще не чув Максима, його гру, запитав, чи буде саксофон сам по собі звучати на велику аудиторію, в актовій залі. На це юнак усміхнувся й сказав: «Послухайте, а далі скажете». Коли я почув його гру (уже не пам’ятаю, який твір він виконував), це було реально захоплююче. І діти, незважаючи на вік, слухали його просто мовчки, з великим задоволенням. Максим був гарним другом. Жодного разу не виникло такої ситуації, щоб він виявився замішаним у якихось чварах. Його дружба була спокійною, врівноваженою. Він, так би мовити, як зараз говорять, був модератором у класі», – поділився спогадами про школяра директор ліцею №32 «Європейський» Олександр Зарубенко.
«Я навчала його чотири роки в початковій школі. Такий худенький, невисокий на зріст, дуже тихий, спокійний, ніколи нікого не ображав, усі проблеми вирішував словами… Маленький хлопчик із таким добрим серцем. Я все думала, як він буде жити в складному дорослому світі… Прийшла клята війна і… З нас усіх він виявився найсміливішим, найвитривалішим, найхоробрішим… У нас у класі є портрет Максима, і кожен день ми починаємо з того, що дякуємо всіх героям, дякуємо йому, що можемо жити, навчатися в цій школі, його школі…», – сказала перша вчителька Максима Краснокутського Оксана Костенко.
З ініціативи рідних полеглого воїна та за підтримки Департаменту культури, молоді та сім’і Полтавської міської ради саме в 32-й школі було вирішено встановити меморіальну дошку колишньому учневі. Право відкрити її надали матері загиблого героя Ірині Степанівні та його молодшому братові Євгенію.
«Такий юний, такий свідомий, він пішов захищати своїх рідних. Він пішов, розуміючи, що може не повернутися. Він приєднався до небесної варти. Герой, пам’ятати якого нам за честь. Дошка на фасаді школи важлива для тих поколінь, які зростають. Важливо, щоб вони бачили, що цими коридорами ходив герой, навчався за цими партами, ходив цим подвір’ям. Важливо не забувати. Хочу висловити величезну скорботу й вдячність за виховання героя родині. Невимовна втрата. Рана, яку неможливо описати. Ваше міцне материнське серце переживає важкий період… Схиляємо голови. Підтримуємо. Пишаємося. Дякуємо кожному, хто бореться за волю й незалежність України. Росія завжди хотіла забрати в нас нашу історію, наше життя. Але Україна була, є та буде. Завдяки таким, як Максим», – звернулася до сім’ї загиблого та присутніх на заході зі вшанування пам’яті захисника секретар Полтавської міської ради Катерина Ямщикова.
«Ніякі слова не замінять матері величезну втрату – втрату сина. Тож усе, що ми можемо зробити, – щоб пам’ять про нього жила. Я звертаюся до дітей, педагогів: потрібно робити все, щоб історія назавжди запам’ятала таких героїв. А історія – це ми. Історію сьогодні пише український народ», – зазначив перший заступник міського голови Валерій Пархоменко.
Військову присягу на вірність українському народові 18-річний полтавець склав 8 березня 2022 року.
«Він мені подзвонив і сказав, що у військкоматі, пішов у ЗСУ. Мабуть, я був першим, хто дізнався про це. Потім я вже передзвонив родичам і довів цю інформацію до них. Думаю, вони не знали, що Максим пішов добровольцем», – розповів Єлізар Пащенко, який був викладачем музиканта в коледжі за фахом «Саксофон».
Юний боєць узяв позивний «Студент». Адже й насправді ще здобував професійну освіту. Закінчивши в обласному центрі дитячу музичну школу №3 ім. Бориса Гмирі, Максим Краснокутський вступив у Полтавський фаховий коледж мистецтв ім. М. В. Лисенка.
«Я пам’ятаю чудово всі його здобутки, усі ті цілі, які ми ставили. Ми з усіма родичами, ДМШ пишаємося тим, що він дійшов, куди хотів – за три роки підготувався й вступив у професійний заклад. Це дуже багато. Багато роботи було виконано ним над самим собою», – зауважив під час відкриття меморіальної дошки викладач музичної школи й артист Міського духового оркестру «Полтава» Артем Опошнян.
«Максим був дуже цілеспрямованим, одержимим саксофоном, роботою в оркестрі. За мій невеликий стаж роботи таких цілеспрямованих дітей у мене ще не було, – додав Єлізар Пащенко, який був викладачем хлопця в коледжі за фахом «Саксофон». – Я не можу сказати, що він горів. Це нічого не сказати! Він – ніби птах-фенікс, кожен день згорав із саксофоном і наступного ранку повставав із попелу. Він саксофон не просто любив. Був такий час, що я заходив у клас і говорив: «Відкладай саксофон і йди додому відпочивати», тому що він просто до виснаження змушував себе займатися, працював, працював, працював…».
Після закінчення коледжу мистецтв Максим Краснокутський збирався продовжувати навчання – готувався влітку 2022 року вступати до Дніпропетровської академії музики ім. М. Глінки. Але безжальна війна не дала полтавцеві змоги реалізувати свої творчі, професійні плани… Із 31 травня юний воїн разом із побратимами мужньо протистояв ворогові в Чернігівській, Запорізькій та інших областях, із 5 липня брав безпосередню участь у бойових діях у складі оперативно-тактичного угрупування «Донецьк». На жаль, 28 липня 2022 року в Мар’їнці, що на Донеччині, виконуючи бойове завдання із захисту зайнятих позицій унаслідок артилерійського обстрілу з боку ворога військовослужбовець отримав поранення, несумісні з життям. Прийнявши на себе удар, він урятував побратимів, котрі перебували на позиції поруч…
На меморіальній дошці, яка була встановлена на фасаді закладу освіти, написано, що Максим Краснокутський «героїчно загинув, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України». От тільки ці слова, зазначені на пам’ятному знаку, високі, офіційні, насправді не повною мірою передають силу того полум’я великої любові до рідної землі та людей, які тут живуть, що палало в серці юного патріота й спонукало його відкласти улюблений музичний інструмент, мрії про професійне зростання та взяти до рук зброю, щоб, не шкодуючи свого життя, захищати найдорожче… У серцях і пам’яті близьких полеглого бійця закарбувалися інші слова – на перший погляд, більш прості, приземлені, але насправді неймовірно щирі та глибокі…
«Коли розпочалася військова агресія 2022 року, Максимові тільки виповнилося 18. Це наймолодший захисник України. Він від перших днів добровільно пішов на допомогу, чим може: окопи копати, гуманітарну допомогу розвантажувати… Для нас усіх це був шок, ми не могли в це повірити… Як захисник?! Ти не те, що зброї в руках не тримав, ти її ніколи не бачив! Який фронт, яка війна?! Ти подумав про маму, бабусю, нас усіх?! Що з нами буде? А він каже: «А ви подумали про всіх мам і бабусь? Що з ними буде, якщо сюди, у Полтаву прийдуть?». Ми тільки з часом ці слова усвідомили, коли дізналися, що було в Ізюмі, Ірпіні, Бучі – куди дійшли окупанти. У них мета одна – знищити нас всіх до одного, всіх українців… Він думав не тільки за себе, думав, щоб треба зробити все можливе, аби зберегти нашу країну. У його серці було два полюси любові – до України та людей, які тут проживають, і до мистецтва, яким він займався і в якому бачив себе, – сказала тітка Максима Краснокутського й водночас його педагог у коледжі Ліна Богодиста. – Людина жива, доки її пам’ятають. Для нашого суспільства це нині дуже важливо, адже в країні – війна. Якби не наші захисники, нас би просто не було. Це важливий момент для рідних, важливо, що пам’ятають. І молодь, підлітки, маленькі дітки, які зараз навчаються й прийдуть навчатися до цієї школи, вони будуть знати це красиве молоде обличчя людини, яка віддала своє життя, щоб жили ми».
Вшановуючи пам’ять полеглого воїна, його рідні, представники міської влади, педагоги, учні, волонтери поклали квіти до меморіальної дошки. А над шкільним подвір’ям цього дня линула знаменита тужлива «Мелодія» Мирослава Скорика у виконанні саксофоніста Міського духового оркестру «Полтава» Микити Савенка…
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
