Праотець українського стендапу: полтавець Юрій Тимошенко – Тарапунька
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
2 червня 1919 року (104 роки тому) у Полтаві народився Юрій Трохимович Тимошенко – славнозвісний Тарапунька, актор і мудрий веселун з неймовірною харизмою та любов’ю до України.
У 1937 році майбутній Тарапунька закінчив Полтавську школу № 3, а у 1941 році — Київський театральний інститут. На естраді з 1940. Під час 2-ої Світової війни Тимошенко був членом ансамблю пісні і танцю Південно-Західного фронту, де він запам’ятався своїми виступами в образі-масці банщика Мочалкіна.
Після закінчення війни був придуманий новий персонаж — міліціонер Тарапунька (псевдонім, що походить від річечки полтавської Тарапуньки йому запропонував Олександр Довженко), і Юрій Тимошенко став виступати разом з Юхимом Березіним (монтер Штепсель) в дуже популярному дуеті «Тарапунька і Штепсель». Цей дует являв собою комічне змішання російської та української мов. З часом вони стали ставити цілі естрадні спектаклі: «Везли естраду на декаду”, “механічний концерт», «Рівно 20 з гаком”, “Від і до» та інші.
Юрій Тимошенко знімався в кіно, його дебютною роллю був репортер у фільмі «Центр нападу», що вийшов на екрани в 1946 році. Також він знявся в ролі Тарапуньки в трьох комедійних фільмах: «Тарапунька і Штепсель під хмарами” (1953), «Штепсель одружує Тарапуньку» (1957), «Їхали ми, їхали …» (1962). У двох останніх фільмах Юрій Тимошенко був також режисером, а у фільмі «Їхали ми, їхали …» — ще й сценаристом.
Юрій Тимошенко був одружений з Ольгою Кусенко та Юлією Пашковською. Нагороджений чотирма орденами, а також медалями. Народний артист УРСР (1960).
Надзвичайно тепло розповідає про артиста Олександр Рудяченко. До народження другої дитини у 1966 – Юрія-молодшого, усім хатнім господарством та вихованням чоловік і дружина займалися самі. На диво сусідам, милий і приязний Тарапунька залюбки гуляв із малим, тоді як домашні клопоти лягли на дружину.
Ще до весілля він попередив другу дружину: «Юлю, запам’ятай: клоуни, коміки – найсерйозніші люди».
«Аби правдиво зобразити чоловіка, справжнім, його треба посадити у крісло з цигаркою в руці. Таким Юру ми запам’ятали. Зазвичай удома він мовчав, щось обмірковував, тримався “на своїй хвилі”. Коли приходили гості, деякий час чоловік розважався, жартував, а потім серйознішав і знову заглиблювався у себе. Тим, хто докучливо намагався господаря розтермосити, відповідав різко. Щоправда, потім Юрій Трохимович здебільшого шкодував. Характер він мав непередбачуваний, імпульсивний. У ресторані він міг зненацька замовити всім жінкам по шоколадці, а чоловікам – по чарці горілки», – пригадувала Юлія Максимівна Пашковська, яким Юрій Трохимович був у побуті.
Оскільки людьми Тарапунька і Штепсель були геть різними, поза сценою кожен із них будував власне приватне життя. Відверто кажучи, у гості один до одного ходили колеги мало коли. Мабуть, і це допомагало триматися разом півстоліття. За весь той час жодного разу вони серйозно не посварилися.
За образ просторікуватого цибатого селюка Юрій Тимошенко ніколи не ховався, а, залишаючи сцену, перетворювався на освічену людину, справжнього українського інтелігента. Свого часу англійську вивчити він пообіцяв Олександрові Довженку, і – вивчив! Листувався зі знаменитим американським композитором, головним диригентом Нью-Йоркської філармонії (1958-1969) Леонардом Бернстайном, батьки якого свого часу виїхали з Рівного. Окрім того, часто Тарапунька приймав у себе вдома найвідоміших у світі артистів. Зокрема видатний американський джазмен, піаніст, композитор і бенд-лідер Дюк Еллінґтон у мемуарах написав: кращим днем його перебування в СРСР у 1967 р. виявилися гостини у київського “коміка Юрка”, який частував українським борщем, варениками і соковитим гумором без перекладача.
Якось на один помпезний концерт-солянку до Білокам’яної Тарапунька і Штепсель вирушили у так званому “штабному” вагоні добірної української делегації, де знаходилися виключно високі цабе: партійні функціонери, державні чиновники і виключно народні артисти. На якійсь зі станцій до VIP-вагону прослизнув бідний студент, котрий “зайцем” повертався до Москви. Привітно Юрій Трохимович завів із юнаком розмову, згадав про свій інститут, пожартував з приводу вічного студентського безгрошів’я, а потім якось по-батьківськи поцікавився: «Звичайно, хочеш їсти?».
Не чекаючи відповіді, усміхнений Тарапунька підвівся та попрямував до буфету, звідки повернувся навантажений пакетами. Але… У вагоні студента більше не було: на вимогу якогось високого чиновника на першій же зупинці провідник висадив “зайця”, що до того ж опинився з-поміж офіційної делегації. Свідки переказували, що в ту мить на Юрія Тимошенко було страшно глянути – то був саме той стан афекту, коли артист ставав некерованим. Так від реагував на кривду та несправедливість. Юрій Трохимович мало не виламав двері в купе, де замкнувся переляканий чиновник, гупав у зачинені двері й горлав: «Вийди, тварино! Я подивлюся у твої очі!.. Адже хлопець їсти хотів, а ти, падло, вигнало голодну людину!.. Ти молодість свою вигнав!»
Тарапунька зі Штепселем затято колекціонували марки. За рідкісним екземпляром, потрібним для хронологічної колекції, Юрій Тимошенко одного разу спохопився – і літаком дременув у Ташкент! Ще артист захоплювався більярдом, був затятим футбольним уболівальником. Як і належить українцеві, роботящу мав вдачу. Зокрема Юрій Трохимович любив теслювати. Удома у нього була справжня столярня: верстат, лещата, електроінструменти. На пам’ять про його захоплення синам залишилися батьківські вироби: тумбочка для взуття, кумедний дерев’яний світильник у вигляді собаки-такси з лампочкою на мордочці і вмикачем під… хвостом тощо.
Бійцям ідеологічного фронту, якими в Країні Рад від початку вважали митців, ніяк не можна було жити поза партією. Так би мовити, партія настирно скучала за народними улюбленцями. Одного разу в гарному гуморі коридором “Укрконцерту” чимчикував Юрій Тимошенко, а назустріч вислизнув секретар парткому і улесливо: «Юрію Трохимовичу, прошу вас, прийдіть на парткомісію! Навіть Статут можете не вчити – ми й так у партію вас приймемо». Навіть не стишуючи ходи, Тарапунька йому у відповідь: «Перепрошую: не достоєн, не достоєн…»
Спочатку Юрій Тимошенко навіть відмовлявся від звання заслуженого артиста, а на вмовляння відкритим текстом заявляв: «Або двом, або нікому». Дали двом. Потім і народними артистами Української РСР разом стали. Адже Березіну в цьому сенсі заважала «шоста графа».
Те, що обидві дружини Юрія Трохимовича всіляко ревнували, загальновідомо, а як сам Тарапунька ставився до подружніх зрад? Із незгасним гумором. Коли на якихось урочистостях Юлію Максимівну запросив на вальс Микита Хрущов, тривалий час артист кепкував: «Серденько моє, за тобою підстаркуваті вожді зітхають».
Тарапуньку і Штепселя тоді знали всі: від піонерів до пенсіонерів. Професори, продавчині, колгоспники. Якщо транслювався номер дуету, люди все кидали – і бігли до телевізора або радіо. Коли концертна бригада приїжджала з гастролей, навіть у дві-три години ночі, біля вагона їх зустрічали люди з хлібом-сіллю. На піці популярності Тарапуньки і Штепселя доводилося давати до тисячі концертів на рік, інколи – по три на день.
Помер артист у 67 років від серцевого нападу під час гастролей. Похований в Києві на Байковому кладовищі. У Києві, на вулиці Рейтарській, 20/24, де в 1983–1986 роках жив Юрій Тимошенко, встановлено меморіальну дошку.
Марія Бойко
Фото: з відкритих джерел
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
