Науковці розробили віртуальні маршрути старовинними монастирями Полтавщини
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Науковці Центру охорони та досліджень пам’яток археології презентувати низку нових унікальних віртуальних маршрутів «Монастирі як пам’ятки історичної спадщини Полтавщини», з якими відтепер легко ознайомитися.
Історія нашої духовності – наша невід’ємна складова боротьби за власну ідентичність. У повній мірі це стосується й історичної Полтавщини. І якщо в перші часи формування давньоукраїнської державності вона насамперед виступала оборонним щитом Русі, то пізніше полтавський край став своєрідним осердям ідейного та духовного захисту власне самого українства та українського духу.
Визначну роль у цьому відіграли саме православні монастирі, що постали за непростих часів наступу католицької полонізації упродовж XVII ст. Особливо яскраво це проявилось у 1620-х роках, коли деякий час здавалося, що Київська Лавра перестає бути головною опорою православ’я, і прапор захисту віри, як основи української ідентичності, підхопив Мгарський монастир.
Отже, першою репрезентованою точкою на віртуальній мапі є Мгарський монастир під Лубнами. Тож немає нічого дивного, що на Лубенщині, яка належить до тих історичних земель, навколо яких формувалась Українська держава, духовним осердям є саме Мгарський Спасо-Преображенський монастир. Свою шану цій православній твердині віддавали українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Самойлович, Іван Мазепа.
Водночас, окрім славних сторінок духовної броні в історії цього монастиря були і трагічні події Доби Українських визвольних змагань та громадянської війни після розвалу Російської імперії, коли трагічно загинули його 17 монахів, а сама обитель зазнала наруги та подальшої руйнації в радянську добу.
Хочеться сподіватись, що всі діючі на сьогодні православні обителі незабаром повернуться під омофор канонічної Православної церкви України, яка гідно продовжує традиції українського православ’я Козацької доби, коли церква фундувала підмур’я Української державності.
Як відомо, головною метою перших християнських подвижників, яку вони ставили перед собою, йдучи подалі від людей у пустелі та інші безлюдні місця, було усамітнення для молебнів. Результатом цього стало виникнення об’єднаних релігійних громад, так би мовити, затворників, що з часом вже перетворюються на християнські монастирі.
Але розвиток монастирських обителей призвів не тільки до їхньої трансформації у великі господарські комплекси, але й створив серйозні перешкоди для тих мешканців, хто прагнув дійсного відлюдництва та релігійного аскетизму. Адже існувала постійна потреба як у підтриманні господарства, так і у прийомі великої кількості прочан, які з тих чи інших причин прагнули відвідати християнські святині.
Тож для ченців, які бажали вести життя суворіше, ніж у монастирі, зазвичай – недалеко від головної обителі, почали виникати менші за розміром та кількістю проживаючих відокремлені поселення – скити та пустині.
Не в останню чергу поява таких скитів була пов’язана з намаганням господарсько-економічного контролю власних, часто – доволі великих, землеволодінь.
Для Мгарського Преображенського монастиря такою тихою гаванню у ХVІІІ ст. стала Онуфріївська Тишківська пустинь , наступна точка віртуального маршруту «Монастирі як пам’ятки історичної спадщини Полтавщини». Науковці Центру охорони та досліджень пам’яток археології висловлюють вдячність колезі, лубенському краєзнавцю та «археологічному слідопиту» Посулля, Олександру Сидоренку за світлини та локалізацію пам’ятки.
Третя точка маршруту – маловідомий Сліпорідський (Юсківський) монастир.
Процес виникнення монастирів у ранньомодерній Україні мав багато специфічних рис, нехарактерних для сусідніх з нами країн, як на заході, так і на північному сході. Так, якщо для католицької Європи та московського православ’я традиційним було протистояння монастирів як значних земельних власників місцевим можновладцям та великим феодалам, то на теренах України відновлення або заснування та зростання православних обителей, зазвичай, відбувалось або з ініціативи, або за всемірної підтримки регіональних самовладців та місцевих еліт.
І хоча такі великі шановані обителі, як, наприклад, Мгарський монастир, продовжили своє існування, вони вже наприкінці XIX століття остаточно перейшли у своєму житті на загальноімперські засади. А от менші монастирі та скити, що їм підпорядковувались, було ліквідовано ще наприкінці ХVІІІ ст. Саме така доля чекала і маловідомий для широкого читача Сліпорідський монастир, який існував при Мгарському монастиреві як чоловічий скит.
Для сучасного шанувальника української старовини більший інтерес становить навіть не історія обителі, про яку збереглось дуже мало достовірних відомостей, а сама місцевість, де свого часу стояв монастир. Адже під час пошукових досліджень було не просто встановлено місце розташування монастиря, а й виявлено дуже гарно збережені залишки його фортифікаційних укріплень.
Особливо гарно вони виглядають з висоти пташиного польоту, і таку можливість насолодитись збереженими рештками старовини та чудовими місцевими краєвидами дають можливість сучасні технології. Тож до вашої уваги – науковці пропонують відео, що дає можливість оцінити красоти цієї «намоленої» місцини.
Саме тут, «на лоні благодатної української природи, серед патріархального життя народу, багатого на поетичні перекази про хоробре козацтво, славних запорожців», пройшло дитинство Олександра Степановича Афанасьєва-Чужбинського, українського письменника, етнографа, фольклориста, історика, мовознавця та мандрівника. Адже він народився в селі Ісківці Лубенського повіту 28 лютого (12 березня) 1817 року, коли пам’ять про колишню обитель мала ще жити в пам’яті місцевих мешканців.
Центр охорони та досліджень пам’яток археології
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
