Реабілітація військових: полтавець запровадив благодійну програму
Вже нині постає питання якісної реабілітації військових, поранених на війні. Медичні заклади невтомно рятують хлопців, оперують, лікують. Але ці травми потребуватимуть і надалі значних реабілітаційних зусиль, як на державному рівні, так і в кожному місті, куди повертатимуться бійці після виписки зі шпиталю чи лікарні. Про це говорить полтавець, голова благодійного фонду «Grand Avak» Саркіс Авакян.
«На днях у магазині «Вірменія» я познайомився з класним військовим Юрієм «Вишнею». Мужній воїн, чудова людина! Ми розмовляли про його життя, про війну і про Україну. Ми розговорилися про фізичну й моральну реабілітацію військових після фронту, адже Юра завітав до нас з військового шпиталю. Я поділився з ним своїми ідеями і методами лікування, які започаткував мій покійний батько Гагік Авакян, Академік народної медицини. І які допомагають нашим військовим відновити здоров‘я. Трохи згодом буде детальніша історія Юри «Вишні». Бо про таких людей треба говорити і тим більше – їм допомагати», – написав у себе на ФБ сторінці Саркіс Авакян.
Як і обіцяв, трохи згодом він дійсно розповів історію бійця ЗСУ Юрія Вишнівського з позивним “Вишня”, який боронить Україну на фронті з 2015 року. До українського війська Юрій прийшов звичайним солдатом. В АТО і ООС був до 2020 року. За кілька років служби отримав звання старшини. Служив у морській піхоті, потім в гірсько-штурмовій бригаді.
“Я ідеаліст. Тому коли ворог прийшов на нашу землю – єдиним варіантом для себе бачив боротьбу. Бо так не мусить бути, щоб в Україні панував чужинець. В якусь ніч я прокинувся і почав шукати військовий квиток. Так потрапив в одну з штурмових бригад. Перед фронтом півтора місяця були навчання”, – згадує Юрій.
23 лютого торік закінчився контракт із ЗСУ. Зранку 24 лютого Юрій приїхав потягом до Києва навідати родичів і відпочити. Тут його застала війна, яка знову покликала на фронт.
“Я родом з Житомира, але з юності мешкаю в Києві. Тут моя мама, брат, син. 24 лютого я приїхав у столицю до них на відпочинок. Але війна мала свої плани. Якийсь час провів з мамою, хотів відправити її в Чернівці, де було більш безпечно, але вона відмовилась. Пояснив їй, як розпізнати звуки ракет, артилерії. І поїхав у частину до своїх побратимів”, – продовжує розповідь Юрій Вишнівський.
У складі гірсько-штурмового батальйону захищав Київщину, Чернігівщину, Харківщину. Останні завдання були на Донеччині поблизу Соледару. Там 11 лютого він отримав контузію.
“На нашій позиції було покинуте приміщення. Ми з двома побратимами пішли перекусити. Снаряд прилетів крізь стіну нам під ноги. Товариш загинув на місці, отримавши травму голови, а мене відкинуло й вдарило об стіну. Маю контузію. Це вже друга офіційна, а неофіційна вже, мабуть, двадцять друга контузія”, – продовжує “Вишня”.
Після обстрілу змогли дати бій ворогу.
“Відкопали з-під завалів тепловізор, який дав нам змогу бачити обстановку навколо. Ще кілька годин тримали позицію, дали бій з підтримкою міномета, трохи відкинули ворога, а потім нас поміняли й надали медичну допомогу. Два дні я був у краматорській лікарні, опісля лікував контузію й запалення легень в медзакладі на Харківщині, далі потрапив у Полтавський обласний госпіталь, бо ліками від запалення легень зіпсував собі стравохід. У шпиталі відчув добро, повагу й розуміння від лікарів. Хочу їм подякувати за таке класне ставлення”.
Юрій Вишнівським з побратимами стримував ворога за 20 м.
“Ми якраз потрапили на позиції біля Соледару, коли вагнерівці й мобілізовані російські солдати йшли масово. Вони розвідували обстановку, видивлялись наші позиції. Кричали нам: “Уходите!”. Ага, так ми зібралися й пішли! Звичайно, ніхто їх не слухав. Цих зомбаків було по 40, 60 чоловік, хвиля за хвилею. Одних знищили – йдуть інші. Але на фронті є й професійні російські війська”, – говорить військовий.
Ворог засипав позиції фосфорними бомбами.
“Треба слідкувати за напрямком вітру, бо випари фосфору небезпечні. Ми затуляли обличчя вологими ганчірками, забігали в окопи, шукали будь-які нірки, щоб сховатися від фосфорного дощу. Але це найменше зло. Найгірше – артилерія, яка летить з усіх можливих напрямків. Та на війні моральний дух рятує гумор і підтримка побратимів. Якщо знищиш себе морально – помреш. Тому ставлю блок від того жахіття, яке проживаю й бачу. Посміхаюсь, хоча ніхто не знає, що твориться в моїй голові й душі. З побратимами легко, адже тут ніхто не випендрюється, не треба себе обмежувати в тому, який ти є. Усі рівні. Я кумедний хлопець. Люблю з хлопцями пожартувати в перервах між обстрілами, коли їмо, п’ємо чай чи каву. Таким способом самоналаштовуюсь. Ворогу не забрати в нас волю до життя, свободи і Перемоги”, – впевнений Юрій Вишнівський.
Після війни Юрій повернеться до рідних в Київ. І обіцяє навідувати товаришів у Полтаві, з якими познайомився. Але вже нині потрібно напрацьовувати серйозні схеми й обсяги допомоги по відновленню здоров’я військових, що зазнали контузій, поранень, загострень хронічних хвороб на війні. І в цьому сенсі Саркіс Авакян має слушну пропозицію.
«Реабілітація бійців під час і після війни – один з найголовніших викликів. Щодня я спілкуюсь з багатьма військовими, яких ми пригощаємо у магазині «Вірменія». Магазин знаходиться поруч зі шпиталем, тому бійці у нас – часті гості. Знаю, в якому стані вони повертаються з фронту. Я маю метод, який може реально їм допомогти. Благодійний фонд «Grand Avak» створив благодійну програму, за якою військові безплатно отримують «Біонармалін» – фітозбір для підтримки імунітету, який розробив академік народної медицини Гагік Авакян. Він об‘єднав традиційну й нетрадиційну медицину. Це дієвий метод для покращення імунітету, обміну речовин, при фантомних болях кінцівок, контузіях, головних болях, мігренях, при захворюваннях ШКТ – ерозіях, виразках, гастритах, гемороях, проблемах з кишківником. Мій батько у свій час розробив препарат «Біонормалін», який зараз може покращити здоров‘я нашим бійцям. Я не можу стояти осторонь в такий складний час, тому поставив фонду головну задачу – забезпечити підтримку здоров‘я нашим воїнам. Вони можуть отримати біокомплекс в магазині «Вірменія». Це найменше, що ми з командою можемо зробити для захисників. Далі – буде більше», – говорить Саркіс Авакян, голова благодійного фонду «Grand Avak».
Марія Бойко
Фото: Саркіс Авакян
