Українська традиційна лялька – космос народної уяви і тепло маминих рук
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
На думку етнографів-науковців народна лялька належить до унікальних явищ культури. Вона є предметом дитячої гри, засобом виховання та розвитку дитини, об’єктом творчості, реліктом культу, декоративною оздобою, сувеніром. Власне, це й зумовило її активну роль у процесі культурної спадкоємності поколінь та мистецьку своєрідність. Народну ляльку можна розглядати у різних аспектах – культурологічному, філософському, педагогічному, етнографічному, мистецтвознавчому.
Мистецтво української народної ляльки є особливим типом художньої творчості, що інтегрує в собі різні види народного мистецтва, поєднує матеріальні й духовні здобутки української культури. Її виготовляли з натуральної сировини: лляної, конопляної, бавовняної, вовняної тканини та нитки, сіна, лляного чи конопляного прядива, джгуту, кукурудзяних качанів та листя. Для декорування використовувалися вишивка, мережки, фарбування рослинними барвниками, вибійка, розпис по тканині.
Про загальний характер декоративних смаків тієї чи іншої місцевості свідчить одяг ляльок. Адже він зроблений з ганчірок, що залишилися від того одягу, який колись носив сам автор, з того матеріалу, який подобався місцевим жителям. Добір кольорів, їх чергування, ритм, загальний колорит майже завжди відтворюють локальні регіональні ознаки.
“Це спосіб виготовлення вузлової ляльки описаний респондентами з Зіньківського, Полтавського та Шишацького районів Полтавської області: з довільно зібганого шматка тканини, прядива чи пасма сіна утворити кульку, це може бути і жменя тирси та загорнути у тканину і міцно перев’язати. А завдяки хресту на обличчі лялька стає образно більш складною, загадковою. За дослідженнями провідних науковців ляльки з широким хрестом набраним з чорних ниток, як правило, яскраво оздоблені, мають різнобарвне вбрання, ляльки в вбранні в одяг стриманої кольорової гами мають широкі різнобарвні хрести”, – так навчає на своїх мастер-класах мисткиня Наталія Свиридюк.
Відгуком на глобальні світові культурологічні тренди в українському суспільстві стає процес осмислення та інтерпретації культурного надбання нашого народу, зокрема традицій народного мистецтва. Українці зберегли унікальну іграшкову культуру, що є невід’ємною складовою народного мистецтва. Це особливий тип художньої творчості, що інтегрує в собі матеріальні і духовні здобутки української культури. Лялька є одним з найдавніших проявів художньої творчості людини, її прагнення ідентифікувати себе в оточуючому світі. У науковій етнографічній літературі відомості про народну ляльку Полтавщини дуже обмежені. Окремих досліджень народної ляльки Полтавщини не відомо. Але в науковій та художній спадщині видатних етнографів, письменників, художників знаходимо побіжні відомості про лялькарство на теренах історичної Полтавщини та ширше на території Середньої Наддніпрянщині, а сучасна полтавська мисткиня й науковець Наталія Свиридюк багато років присвятила дослідженню й пропагуванню традиційного лялькарства.
“Найстаршою з лялькарок, яких я опитувала була Надія Луківна Драна (1926 – 2020 рр.) з с.Лисівка Гадяцького району. Надія Луківна ляльку робила вправними рухами, “на автоматі”, особливо голову, обличчя називала: “пика”. Голову ляльки робила з довільно зібганих шматочків домотканого полотна. Намагалася зробити її величеньку. При оздобленні задумувалася як зробити, що б було гарно, акуратно, що б всі квіточки та візерунки, що є на тканині було видно. Все хотіла, що б руки ляльки були закриті тканиною (кофтою, сорочкою: “…що б не холодно було, їй холодно буде”)”, – ділиться споминами про період власних “польових” досліджень Наталія Свиридюк.
У переліку матеріалів з яких виготовляють ляльки на Полтавщині називають частини рослин: гілочки, квіти, свіжа трава, сіно. Особливо цінними є відомості записані Наталією Свиридюк від Таран Ганни Максимівни (1936 р.н., с. Власівка. Зіньківського району). За її свідченням основу ляльки виготовляли з трави та сіна примотуючи в якості вбрання та прикраси шматочки полотна та квіти лопуха. Ганна Максимівна передала цю технологію виготовлення ляльки своїй правнучці та керівниці гуртка “Творча майстерня “Струмочок” Зіньківського будинку дитячої та юнацької творчості Людмилі Гавриленко, завдяки чому традиція ляльки з трави в Зіньківському районі живе та розвивається.
Вузлова лялька стала певним символом Полтавщини. Лялька виготовлена за традиційною технологією одягнена у вишуканий комплекс вбрання характерного для Полтавщини демонструє місцеві художні традиції. Для виготовлення вбрання ляльки залучались різні види народних ремесел: ткацтво, вишивка, вибійка, аплікація, воскування, соломоплетіння, лозоплетіння, гончарство тощо.
Народна лялька набуває на Полтавщині все більше популярності. До війни постійно з’являлися нові наукові праці стосовно народної іграшки, активізувалася творча діяльність майстрів народного мистецтва в галузі лялькарства. Як елемент нематеріальної культурної спадщини лялькарство Полтавщини постійно представляється на міжнародних форумах.
Поряд з майстрами, що продовжують незмінною традицію народної іграшки хочеться згадати цілу плеяду авторів, що створюють сучасну інтерпретацію традиційних забавок. Лялькарство на сьогодні один з найпопулярніших напрямків іграшкарства, що має динамічний розвиток.
“Колеги-лаялькарки Тетяна Саєнко, Наталя Діхтярь, Валентина Омельченко, Яна Рябенко, Олександра Свиридюк, Лариса Тихонова, Тетяна Філенко, Віра Черняк та інші – прекрасні майстри народного мистецтва України – зберігачі народної традиції та технології, що усвідомлюють свою відповідальність, адже їх вироби презентують лялькарство, як мистецьке явище Полтавщини та призначені для дітей, тому вони творять їх безпечними та екологічними”, – ділиться Наталія Свиридюк.
Впродовж століть народні ляльки еволюціонували у формі та функціях, та зберегли традиційну пластику і відбиток декоративного мислення народу. Гра, іграшка, народна лялька – допомагають формуванню творчого потенціалу, самореалізації особистості, її духовного зростання. І найголовніше – традиційну народну ляльку найчастіше виготовляли дитині мамині руки. Кращого оберегу, годі уявити.
Довідково. Свиридюк Наталія Олександрівна – завідувач відділом культурно-масової, виставкової та видавничої роботи, розвитку декоративно-ужиткового, образотворчого мистецтва КУ “Обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи” Полтавської обласної ради, аспірант кафедри технології та дизайну Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка, заслужений майстер народної творчості України, лауреат Полтавської обласної премії імені Панаса Мирного,член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, майстер вузлової ляльки з 2004 року.
На посаді завідуючої відділом проводить роботу з виявлення, дослідження, охорони та популяризації місцевих елементів нематеріальної культурної спадщини, відповідає за поповнення та ведення Обласного Переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Полтавщини. Член Національного Комітету з присудження премії за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини.
Виступила арт-куратором більше 15 мистецьких освітньо-виставкових та культурно-мистецьких проєктів, автор 25 персональних виставок. З 2009 року Наталія Свиридюк організатор етнографічних експедицій з вивчення іграшкарства на Полтавщині. Авторка 12 статей з питань етнодизайну, іграшкарства, технології вузлової ляльки Полтавщини, учасниця чисельних наукових конференцій в тому числі: “До 150 – річчя етнографа, священника Марка Грушевського” (2015 р., м. Київ); V Міжнародного конгресу “Європейський вектор розвитку українського етнодизайну» (2019 р., м. Полтава); II Всеукраїнської конференція “Імплементація конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини: підсумки та перспективи” (2019 р., м. Київ).
Пройшла навчання за сертифікатною освітньою програмою “Coursera” від Музею сучасного мистецтва MoMA – “Мода у дизайні” (2020 р.) та “Стратегія музейної освіти” (2021р.). Володар сертифіката учасника Програми заснованої Євросоюзом “Горизонт 2020”: консультаційний воркшоп “Діджіталізація в секторі нематеріальної культурної практики” (2021р.).
Представляла власну творчість на міжнародних та всеукраїнських виставках та фестивалях.
Спілкувалась Марія Бойко
Фото: Наталія Свиридюк
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
