Ви тут:
Полтавщина Суспільство ТОП-новина 

Династія полярників з Полтавщини: Віктор Омельченко був учасником трьох антарктичних експедицій

Династія полярників з Полтавщини: Віктор Омельченко був учасником трьох антарктичних експедицій

Історія української наукової станції “Академік Вернадський” починається з 1996 року. Саме тоді британська станція “Фарадей”, що на острові Галіндез Аргентинського архіпелагу, перейшла у власність українських вчених. 

По суті, це був жест доброї волі уряду Великої Британії. Україна мала серйозну наукову базу та вчених, спроможних продовжити дослідження британців на “Фарадеї”. Це стало головною причиною для передачі станції саме нашій державі. До того ж чимало українців брали участь у полярних експедиціях СРСР, наукові установи Української республіки працювали на радянські антарктичні програми, а літаки Антонова транспортували вантажі радянських антарктичних експедицій.

Над станцією уперше підняли прапор України

Відтак, упродовж 25-и років щорічно на станцію відправляють дослідників, щоб продовжувати вивчення Антарктиди. Тричі був учасником Української антарктичної експедиції житель Полтавщини Віктор Омельченко – онук першого українського полярника Антона Омельченка, який побував на Південному полюсі ще у 1912 році разом з командою британця Роберта Скотта.

Віктор Іларіонович Омельченко народився в селі Батьки Зіньківського району Полтавської області. Про участь діда в експедиції Скотта йому розповідали односельці.

Віктор Омельченко

“Дід, добре знався на конях, був вправним жокеєм. У 12 років він влаштувався на кінний завод в Ставропольський край.  Там працював у пана Пеховського, випасав кіз і овець, а пізніше коней. Дід брав участь у кінських перегонах та постійно перемагав. Працюючи у пана, навчився говорити англійською. У 1908 році дід познайомився з англійським лейтенантом, який приїхав на Далекий Схід, щоб вибрати маньчжурских коней для експедиції Роберта Скотта до Південного полюса. Лейтенант побачив здібності діда та порадив Скотту взяти його в експедицію”, – розповів Віктор Омельченко.

Мрія продовжити справу діда та побувати в Антарктиді зародилася у Віктора ще в дитинстві, після того, як у Батьках побував російський журналіст-історик, редактор щоденників Скотта російською мовою Микита Болотніков.

У 1955 році під редакцією Болотнікова вийшов переклад російською мовою книги “Остання експедиція Роберта Скотта”. У ній автор назвав Антона Омельченка та Дмитра Гірєва першими російськими учасниками експедиції Скотта, що є вихідцями з Далекого Сходу. Помилка у перекладі Болотнікова обурила односельця Антона Омельченка, який у той час працював у Посольстві України в Китаї. Він написав автору книги про те, що особисто знає Антона Омельченка і що перший полярник – українець. Після цього Болотніков приїхав у Батьки. Понад місяць він жив у селі та розпитував місцевих про Антона Омельченка, а пізніше ці розповіді публікував у журналі “Наука і життя”.

Віктор Омельченко вперше спробував потрапити на Південний полюс ще в студентські роки. Він разом з братом Олександром поїхав в Арктичний науковий центр, який у радянські часи знаходився у Ленінграді. Тоді в експедицію хлопців не взяли через брак досвіду.

Омельченко закінчив університет, працював у колгоспі.

У 2000 році до села приїхали гості з Антарктичного центру та запропонували Віктору взяти участь в антарктичній експедиції. Чоловік заповнив заяву на конкурс з відбору кандидатів у зимівлю на Південний полюс. Тоді йому було вже за 40. Через декілька місяців він пройшов конкурс. Потім кандидатів відправили на базу, що знаходилась під Харковом. У команді було 12 людей. Вони провели там понад тиждень, звикали один до одного, “обживалися”. Кожного дня для кандидатів проводили лекції та навчання.

15 січня 2001 року Віктор Омельченко у складі 6-ої експедиції вперше відправився на Південний полюс. Маршрут команди полярників пролягав через Південну Америку, Буенос-Айрес та найпівденнішу точку світу місто Усваю.

Зимівля на Антарктиді тривала понад рік: з січня 2001 по березень 2002.

VI Українська антарктична експедиція

Віктор Омельченко працював на станції “Академіка Вернадського” механіком та дизелістом. Він відповідав за водопостачання, системне забезпечення та обладнання станції.

Полярник розповів, як проводили дозвілля на станції. За зимівлю Віктор Омельченко упіймав більше тонни риби. Зокрема, добре клювала крижана риба та риба-крокодил. У вільний час підіймалися в гори на висоту 1500-2500 метрів, каталися на лижах, грали у футбол.

“Ми по 90 матчів проводили за зимівлю. Снігоходами утрамбовували сніг, ставили ворота й 6 на 6 грали. Усі разом – і молоді, й старші. Бігали в самих футболках й зовсім не було холодно”.

Згадав Віктор й унікальну природу та тваринний світ Антарктиди.

“Вражав тваринний світ в Антарктиді. Побачив тюленів, пінгвінів, китів. Коли вперше приїхав на станцію, нас попередили, щоб не брали пінгвінів в руки, бо в них голова повертається на 360 градусів. Я ж побачив пінгвіна, упіймав, щоб сфотографуватися, а той взяв та й вкусив мене за носа”.

На станції Вернадського існувала традиція – кожної суботи полярники влаштовували святкову вечерю.

“Усі в костюмах, краватках… збиралися за столом. Після вечері йшли у зал для відпочинку. Там можна поспілкуватися один з одним, пограти в більярд або інші ігри, почитати, послухати музику, пограти на комп’ютері”.

IX Українська антарктична експедиція

На зв’язок з рідними виходили 1-2 рази на місяць через радіоцентр “Югрибу”. Омельченко пригадав, що три хвилини розмови коштували близько 3-х гривень. Можна було телефонувати й через супутниковий зв’язок, але той коштував аж 9 доларів.

Віктор Омельченко був учасником трьох експедицій на крайньому півдні, а саме 6-ї, 9-ї та 11-ї.

XI Українська антарктична експедиція

Коли Омельченко вдруге приїхав на зимівлю, на нього чекав лист від Девіда Вільсона – правнука першовідкривача Антарктиди Роберта Скотта. У листі Вільсон висловив бажання побачитися з нащадком Антона Омельченка. Зустрітися їм не вдалося. Довгий час Віктор та Вільсон листувалися. Нині зв’язок зі Скоттом підтримує племінник Віктора – Іларіон.

З Антарктиди Віктор Омельченко привіз камінь. Він став основою скульптурно-барельєфної композиції “Антарктида”. Пам’ятну споруду встановили з ініціативи старости Батьківського округу Бориса Іванченка. Через карантинні обмеження пам’ятник ще не відкрили. На урочистості планують запросити представників Англійського антарктичного товариства.

Нині справу династії полярників продовжує племінник Віктора – Антон Омельченко. Він вже двічі брав участь в антарктичній експедиції.

Фото: ілюстративні

 

Система Orphus