Ви тут:
Культура Суспільство Україна 

«Династія»: родини Драгоманових і Косачів. 10 фактів про Лесю Українку

«Династія»: родини Драгоманових і Косачів. 10 фактів про Лесю Українку

До 150-річчя від дня народження видатної української поетеси, драматургині, першої української модерністки та громадської діячки Лариси Косач-Квітки, відомої світові як Леся Українка, Український інститут національної пам’яті підготував інформаційні матеріали «Династія» про родини Драгоманових і Косачів. Зокрема, про Ольгу та Михайла Драгоманових, Петра Косача та його двох синів і трьох доньок, найбільш знана з яких – Леся.

Леся Українка

  1. Лариса Косач-Квітка (Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Родина мала шестеро дітей. Лариса була другою. Із старшим на півтора року братом Михайлом були нерозлийвода, за що двійко дістало прізвисько “Мишолосіє” (в дитинстві Ларису називали Лосею). Вона мала також сестер Ольгу, Оксану, Ізидору та брата Миколу.
  2. Була винятково обдарованою. Хоч мама вважала її малорозвиненою, а найвище цінувала Михайла. В чотири роки дівчинка самостійно читала, у п’ять освоїла гру на фортепіано, в шість – майстерно вишивала, а у дев’ять написала перший вірш “Надія” під враженням від засудження тітки Єлі (батькової сестри Олени) на заслання до Сибіру за участь у революційному русі. У 12 років переклала Гоголівські “Вечори на хуторі біля Диканьки”.
  3. Не закінчила ні гімназій, ні університетів, навчалася дистанційно – вдома за програмою матері, під опікою дядька Михайла Драгоманова і брата, а також репетиторів, які допомагали опанувати музику і живопис. Під наставництвом тітки Олени і першої дружини Миколи Лисенка Ольги о’Коннор Леся вправно грала на роялі, імпровізувала. У 1885 році з Києва до Колодяжного спеціально для Лесі привезли музичний інструмент фірми “Мекленбург”, який назвали “Лесиним”. Однак у 10 років у дівчинки діагностували туберкульоз кісток. Місяці вона проводила із загіпсованими руками, пережила операцію з видалення кісток кисті руки. Тому від музичної кар’єри довелося відмовитися. Так само, як і від малярства. Сьогодні мало хто знає, що Леся Українка подавала надії як перша жінка-мариністка. На жаль, до сьогодні збереглася лише одна її картина.
    Леся і Михайло Косачі – Мишелосіє
  4. Велика поліглотка. Знала українську, російську, польську, болгарську, давньогрецьку, латинську, англійську, німецьку, французьку та італійську мови. Вивчила їх, щоб читати твори в оригіналі та перекладати для українського читача, в тому числі античних авторів. Послуговуючись науковими перекладами і дослідженнями французьких і німецьких сходознавців, переклала  з давньоєгипетської, давньоіндійської, староіранської, вавилонської, ассирійської, давньоєврейської літератур тексти до підручника “Стародавня історія східних народів”. Його писала упродовж 1890–1891 років для навчання молодшої сестри Ольги. Ольга й видала книгу 1918 року в Катеринославі (тепер Дніпро). Для впровадження української літератури в російське середовище перекладала українські твори російською мовою, наприклад, у Ростові-­на-­Дону у видавництві “Донская речь” вийшли друком оповідання Івана Франка. Цікаво, що у грудні 1889 року Леся Українка в листі до Брата Михайла виклала цілісну програму перекладів найкращих творів світової літератури із переліком авторів. “Коли перекладча літ[ература] має видаватись для народу (для простого народу), то тоді каталог творів до перекладання можна, і навіть треба, скоротить, бо навіщо ж народові, принаймні тепер, тії Полі Бурже, Байрони, Леопарді та хоч би й Шиллер і Гете? Коли ж се видання має бути і для інтелігенції, то тоді список треба б іще розширити, помістити туди: Сервантеса, Бомарше, Петрарку, Шеньє, Бальзака, Леконт де Ліля, Вальтер Скотта, Вольтера, Руссо, Сталь, Сирокомлю, Конопніцьку, Надсона, Некрасова”. Крім них, Лесин каталог творів для нагальних перекладів включав Тургенєва, Жорж Санд, Байрона, Беранже, Бернса, Гаршина, Гейне, Гюго, Діккенса, Достоєвського, Єжа (зазначено, що в творі цього письменника герой – українець), Жорж Санд, Залеського, Золя, Короленка, Крестовського, Леопарді, Лонгфелло, Міцкевича, Мольєра, Мур, Пушкіна, Пруса, Свіфта, Сенкевича, Словацького, Теннісона, Толстого, Тургенєва, Шекспіра, Щедріна, Франсуа Коппе, Лермонтова, Флобер та багатьох інших.
  5. Псевдонімом “Леся Українка” підписала перший надрукований вірш “Конвалія” у львівському часописі “Зоря” (1884). Вважають, що цей псевдонім юна поетеса взяла від дядькового “Українець”. Проте є ще одна версія – ім’я  мало вказувати читачам Галичини, що автор походить із Великої України. Через десятиліття публікацій у періодиці побачила світ перша поетична збірка “На крилах пісень”, видана 1893-го у Львові коштом родини. В підготовці до друку брав участь Іван Франко. До неї увійшла хрестоматійна “Contraspemspero” (“Без надії сподіваюсь”), яку часто трактують як життєве кредо поетки. Друга поетична збірка “Думи і мрії” із поетичними циклами “Мелодії”, “Невільничі пісні”, “Відгуки”, “З пропащих років”, “Кримські відгуки”, поемами “Давня казка” та “Роберт Брюс, король шотландський” вийшла теж у Львові  восени 1899 року. А третя збірка поезій “Відгуки” і книжка “Дитячі гри, пісні й казки з Ковельщини, Луччини та Звягельщини на Волині. Зібрала Л.Косач. Голос записав К.Квітка” побачили світ 1902 року в Чернівцях. Від 1904-го більшість творів Лесі Українки у першодруку з’являлися в “Літературно-науковому віснику”. Поетичний доробок Лесі Українки складає більше 250 віршів і 12 ліричних та ліро-епічних поем. У прозі працювала в малих жанрах: понад 20 оповідань, образків, нарисів; ще майже стільки лишилося у фрагментах і планах. У драматичному спадку переважають біблійні та античні образи і сюжети. Створила цілий новий світ драматургії – “Кассандра”, “У пущі”, “Оргія”, “Руфін і Прісцілла”, “Адвокат Мартіан”, “Вавилонський полон”, “Камінний господар”, “Лісова пісня”. Усього з-під пера авторки вийшло 24 драматичні твори.
    Похорон Лесі Українки на Байковому кладовищі
  6. Брала активну участь в об’єднанні молодих українських літераторів “Плеяда” (кінець 1880-х – початок 1890-х). На його засіданнях обговорювали літературні твори, проводили конкурси перекладів, складали плани видання світової літератури українською мовою тощо. Роботою молодих письменників опікувалися Микола Лисенко, Михайло Старицький та Олена Пчілка.
  7. Все життя цікавилася фольклором. Сама була його визначним носієм – знала майже 500 народних пісень, особливо любила веснянки, щедрівки, весільні та обжинкові пісні, казки, загадки і приповідки. Багато народних пісень поетеса знала сама. Перша її фольклористична праця – “Купала на Волині” – опублікована 1891 року, а останній великий цикл пісень з її голосу записав Климент Квітка в 1913-му. Цікавий факт: 1908 року Леся Українка виділила із власних статків 300 рублів для Філарета Колесси. Завдяки цьому внеску він зміг записати багато дум для фундаментального видання.
  8. Лікувалася Леся на багатьох українських, європейських курортах, Кавказі, Азії. Перше хвороба привела її з матір’ю до Криму в 1890 році. Приймала грязі в Саках, Євпаторії. Подорожувала до Севастополя, Ялти, Бахчисарая, який порівняла з біблійним райським садом. Наступного року знову приїхала в Євпаторію. Ще був період, коли вона майже рік прожила в Ялті, де познайомилася із Сергієм Мержинським. Востаннє Леся з чоловіком побувала в Криму в 1907–1908-х, відвідали Севастополь, Балаклаву, Алупку, Ялту, Євпаторію.  Проходила курси лікування і в Берліні (тут її прооперували). Дві зими – 1902-го і 1903-го прожила в Італії. У 1894 році провідувала дядька Михайла Драгоманова в Софії. Мешкала там більше року, працювала в дядьковій бібліотеці. В Софії поетеса пережила його смерть 8 червня 1895 року. З 1909 до 1913 року тричі виїжджала до санаторію в Єгипет. Від 1907 року мешкали за місцем служби чоловіка в Тбілісі, а потім, відповідно до нових призначень Квітки в Телаві (тут прожили два роки), Кутаїсі (тут написала “Лісову пісню”), Хоні. Померла Леся Українка в грузинському Сурамі.
    dok.znaimo.com.ua
  9. Леся не могла залишитися осторонь політичного життя країни, яка вже кілька століть перебувала під іноземними пануваннями. Вона цікавилась соціалістичними ідеями, товаришувала з Іваном Франком та іншими відомими діячами того часу. На початку 1896 року Леся Українка та Іван Стешенко створили в Києві Українську соціал-демократичну групу. Готували агітаційно-просвітницькі брошури, налагоджували співпрацю з іншими організаціями, гуртували свідомі сили довкола європейської соціалістичної платформи, а не великодержавно-російського “витрактування лівої ідеї”, виробляли стратегію розбудови українського громадсько-політичного і культурного простору. У 1900-х переконання поетеси помітно радикалізувалися в національно-демократичний бік. Сама ідея постання Української соціал-демократичної групи, як згодом і підтримка РУПу та Української соціал-демократичної робітничої партії “Спілка”, визначалися нагальною потребою витворення автономного політичного проєкту. Під час революції 1905 року брала участь у згуртуванні людей на боротьбу проти російського самодержавства. У січні 1907-го відбувся обшук в її квартирі на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці, 87 у Києві (тепер Саксаганського). Знайшли і конфіскували заборонену літературу, а Лесю разом із сестрою Ольгою затримали на добу. Відтоді перебувала під постійним наглядом поліції, яка  називала її “малороссийской сочинительницей”.
  10. Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року в Грузії. Через тиждень домовину залізницею доправили до Києва. Похорон відбувся наступного дня. Процесію від вокзалу до Байкового цвинтаря супроводжували жандарми, які скеровували ходу бічними вулицями. Було заборонено співи, промови, навіть нести в руках квіти й вінки, з яких зрізали стрічки із написами. Поховали Лесю Українку біля брата і батька.

За матеріалами офіційного сайту УІНП 

Система Orphus