Ви тут:
Культура Полтавщина Суспільство ТОП-новина 

Полтавська вишиванка багата орнаментами, рослинними формами та техніками вишивки

День вишиванки відзначають у третій четвер травня, цього року — 20 травня.

Наразі вишита сорочка є чи не в кожного українця й українки. Хтось вишиває сам, комусь – близька людина, а хтось купує собі сорочку у знаного майстра чи просто фабричну.

У вишивці Полтавського регіону спостерігається різноманіття технік, насиченість орнаментів геометричними та рослинними формами. Головний художній ефект – не в багатстві кольорів, а у а у грі світла та тіні та таспіввідношенні пастельних відтінків. На Полтавщині застосовують лиштву – лічильну гладь, полтавську гладь, мережки, вирізування, виколювання, або «солов’їні вічка», зерновий вивід, ретязь та ін.. При вишиванні білим по білому утворюється малюнок високого рельєфу зі світло-тіньовим моделюванням. Залежно від напрямку світла, візерунок по-різному то відбиває, то вбирає світло.

Заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреат премії Івана Котляревського Лариса Пілюгіна говорить, що лише в одній вишиванці, зазвичай, використовується 7-8 технік швів.

Майстриня за час свого викладання у Решетилівському художньому училищі (зараз – Решетилівський художній професійний ліцей) навчила ремеслу тисячі вишивальниць.

До Решетилівки Лариса Пілюгіна переїхала у 1973 році разом з чоловіком за направленням після закінчення Московського художнього училища. Тоді старшій донечці, Наталці, було лише 11 місяців (зараз працює у Полтавському художньому музеї “Галерея мистецтв” завідувачкою фонду). А менша донька – Ольга Пілюгіна – народилася вже на Полтавщині.

Лариса Пілюгіна навчила ремеслу тисячі вишивальниць

Сама Лариса Пілюгіна вишивала ще з малечку.

“У дитинстві у нас місця було мало в кімнаті. Пригадую, як у мене замість ліжка в кімнаті стояв комод (сміється). У ньому зберігалося безліч різноманітних схем вишивок. А хрестком я навчилася малювати ще до 1-го класу. У садочок не ходила. І мені дуже подобалося, коли: сиджу на ганку, а повз проходить група дітей і вихователька каже: “Дивіться, як дівчинка вишиває!”. Тоді я була особливо щаслива”, – пригадує майстриня.

Й до сьогодні, попри те, що жінці вже за 70 років, без вишивання не проводить і дня.

“Я вишиваю щодня і постійно. Щось зробила – сіла, щось зробила – сіла. Телевізора я не дивлюся, лише для фону. Частково для мене це і є відпочинок. Думки завжди зайняті домашніми клопотами, сімейними проблемами… А коли вишиваєш, ти вже занурюєшся в це різноманіття орнаментів і вже не можеш думати про погане”, – розповідає Лариса Пілюгіна.

Оскільки праці в свої твори та душі жінка вкладає багато, то й продавати їх не завжди готова. Каже, для неї вони безцінні. Але для виставок, у музеї не шкодує. Так, колекцію своїх рушників Лариса Пілюгіна передала у фонд Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.

До творчості з раннього дитинства у родині Пілюгіних привчали і дітей. Молодша донька – Ольга Пілюгіна – Заслужений майстер народної творчості України, членкиня Національної спілки художників України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Вона авторка понад 100 унікальних гобеленів. Наразі викладає у Національному університеті «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» на кафедрі образотворчого та декоративного мистецтва, навчає майбутніх художників. Проводить дослідницьку роботу щодо вивчення українського орнаменту. Розробляє нові сучасні пізнавані авторські композиції, розвиваючи традиційні народні форми. Власноруч створює гобелени у традиційний спосіб. А починалася її творчість теж з вишивання.

“Татові довелося обирати, що рятувати: сукню чи вишивку…”

Ольга пригадує, як мама, щоб забавити донечку, давала їй клаптик тканини, голку, нитки і садила в куточку аудиторії вишивати. Сама ж ішла читати лекції студентам.

“Я старанно шила. А потім хотіла похвалитися і показати мамі… Але, з’ясувалося, що разом з вишивкою пришила й сукню. Тож татові довелося обирати, що рятувати: сукню чи вишивку”, – згадує, сміючись Ольга.

Виховуючись у творчій родині, вона з дитинства знала, що буде художником. Тому свідомо отримувала відповідну освіту спочатку в училищі, потім в університеті. Має диплом вишивальниці. Перші роботи їй малювала на тканині мама. Це були квіткові мотиви із рушників, які дівчина зашивала різними техніками.

“Коли прийшов час навчатися, в 14 років, то я вже на той час професійно ткала. Тому мені в Решетилівському училищі, як килимарниці, уже було не цікаво навчатися. Тож пішла на вишивку. Для своїх вишиванок я звичайно беру традиційні мотиви, але це вже виходять авторські малюнки. Є у мене вишиванки, які створені за маминими малюнками, є суто мої орнаменти. Мені, як художнику, не цікаво брати якусь схему і просто її відтворювати у своїй роботі”, – говорить Ольга Пілюгіна та зазначає, що натхнення для творчості бере з природи та багатої української культури.

У своїх вишиванках вона творчо поєднує загальноприйняті символи: ромб (земля), козацька восьмикутна зірка, православний хрест, “ламане дерево”, компонуючи їх у цікаві узори. Шви теж використовує різноманітні: лиштва, солов’їні вічка, зерновий вивід, клітка, стебловий шов, гладь, декоративний шов, вирізування із ляхівкою в середині, мережка, прутик з настилками, ретязь, з’єднувальний шов “черв’ячок”, зубцювання прутиком.

Учениця Лариси Пілюгіни та подруга родини Олена Коршунова теж уже вишиває понад 30 років. Вона – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреат премії Володимира Короленка. Цікаво, що її робота – вишиті штори – прикрашають музей Володимира Короленка.

“Сама я з півдня України. Там у нас вишивання не дуже поширене. Сюди приїхала майже випадково. Коли закінчила школу, 10 класів, у газеті побачила оголошення, що є такий навчальний заклад у Решетилівці. Коли зайшли в музей училища, то я була просто у захваті. Стояла, дивилася на ці роботи і не вірила, що все це можна зробити руками. А зараз, так вийшло, що і я це можу робити. Навіть більше: без цього уже не можу. Бо коли якась робота йде до завершення, то вже думаю: що далі? що ще придумати?”, – розповідає Олена Коршунова.

“Найчастіше замовляють вишити весільні рушники”

Спочатку свій задум майстриня малює на папері, по клітинках. А потім, за рахунковою технікою, переносить на тканину. Вишиває зараз жінка, як для душі, так і під замовлення. Проте, зізнається, справа ця не дуже прибуткова.

“Наприклад, скатертину я вишивала десь два місяці. Там дуже багато вкладено і часу, і праці. Тому за дешево її віддати я не можу. А за дорого скатертину теж мало хто купить”, – говорить вишивальниця.

Найчастіше, за її словами, замовляють вишити весільні рушники.

Полтавська вишивальниця Світлана Байдан вважає, що з ниткою в тканину “вшивається” й енергетика майстра. Тому за вишивку жінка береться лише в хорошому настрої. Вона – мама трьох дітей та головний спеціаліст відділу фінансово-економічної роботи, юридичного та кадрового забезпечення Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації – для улюбленої справи час знаходить майже щодня, хоча б по пів годинки. Світлана вже п’ять років поспіль активно вишиває. Переважно – це картини, якими потім прикрашає свій дім, офіс та дарує друзям.

А навчила Світлану вишивати прабабуся, до якої вона ще маленькою школяркою їздила в гості на канікули.

“Прабабуся моя вишивала і рушники, й сорочки, і подушки. От одного разу і мені каже: “А давай зробимо мамі сюрприз, коли приїде тебе забирати: покажеш, що вже навчилася вишивати!”. Я дуже старалася тоді на клаптику тканини, вишивала рядочки… І, пам’ятаю, дуже раділа і пишалася, показуючи мамі чого я навчилося”, – згадує вишивальниця.

До вишиваних сорочок вона ставиться дуже відповідально.

“Голка з ниткою закручує тонкі енергії вишивальниці”

“Одне діло вишиванка фабрича – це просто красива блузка, а інше діло – вишиванка, вишита вручну. Тому, я вважаю, що носити вишиванку необхідно лише, коли ти вишила її сама, або коли її вишивала близька і дуже знайома тобі людина (мама, бабуся….). Полотно – це життя, а голка з ниткою закручує тонкі енергії вишивальниці (її думок, настрою, світогляду) і “прописує” їх на полотні життя. Я також у кожну вишивку “закладаю” якесь бажання (на здоров’я, на успіх, благополуччя в родині, для достатку і т.д.). Тому кожна картина вишивається не просто так”, – розповідає Світлана.

 

Система Orphus