Ви тут:
Культура Полтавщина Суспільство ТОП-новина 

Статус академічного та співпраця з оперною співачкою: Полтавському симфонічному оркестру виповнюється 20 років

Статус академічного та співпраця з оперною співачкою: Полтавському симфонічному оркестру виповнюється 20 років

Знаковою подією для Полтавського симфонічного оркестру минулого року стало набуття статусу академічного. Окрім красивої назви, такий статус надає працівникам збільшення заробітної плати. 2020 рік є для колективу не менш значимим, бо 22 лютого оркестру виповнюється 20 років.

Про найближчі концерти, статус академічного та співпрацю з оперною співачкою кореспондент «Новин Полтавщини» поговорив з директором оркестру Михайлом Мальком.

У 2019 році вам надали статус академічного. Що дає цей статус колективу?

– 27 березня минулого року наказом Міністерства культури України нам було присвоєно звання академічного. Потім готувався проект рішення Полтавської обласної ради. Дякуючи депутатам, вони проголосували на сесії у липні минулого року щодо внесення змін у назву. Це великий плюс для творчого складу. Адже заробітна плата збільшилась. Окрім того, це звучить красиво. Того дня сиділи і дивились пряме включення сесії, чекали нашого питання. Але сталось, що наше питання не встигли розглянути  того дня. Ми цього так чекали. Для когось – це технічне питання, а для нас – це важливо.

Вас тепер і здалеку видно, над головним входом з’явилась вивіска…

– Наприкінці 2019 року замовляли вивіску, чекали поки її зроблять, погоджували, потім втрутились погодні умови. Оскільки вона підсвічується ввечері, а працювати з електрикою в дощ небезпечно. Так, тепер нас видно здалеку. Від людей часом чую, що зупинку навпроти треба назвати «Симфонічний оркестр». Можна ще й колонки поставити, щоб на зупинці звучала класична музика.

Початок 2020 року у вас насичений на концерти. 23 січня відбувся «Променад-концерт», де оркестр виконував відомі саундтреки та мелодії з мюзиклів. Проанонсуйте найближчі заходи.

– Скільки працюю директором, під час концертів дивився на людей, які приходять. З них виокремилась група людей, які відвідують постійно. Зробили певний аналіз аудиторії за віковим аспектом. Виявилось, що потрібно «підтягувати» молодь до музики. Тому організовуємо концерти для дітей. Проводимо концерт «Чарівна паличка диригента», де йде розповідь ведучої, і поступово залучаємо до діалогу і школярів. Приміром, імітуємо пори року через мелодії. Також проводимо тематичні концерти зі студентською аудиторією. 15 лютого приїздять до нас 3 солісти, які постійно грають закордоном. 24 лютого буде ювілейний концерт у театрі Гоголя. 13 березня буде концерт із заслуженим артистом України з Харкова Віталієм Лашко, він сам з Полтавщини. Започатковуємо проект «Талановиті діти України». Є гарна скрипкова школа в Одесі, у них проходить фестиваль «Золоті скрипки Одеси». З організаторами фестивалю дійшли згоди, що привезуть декількох цікавих дітей, переможців конкурсів, які гратимуть у супроводі симфонічного оркестру. Більше сюрпризів не розкриваємо.

Оркестр вже неодноразово виступав з відомою оперною співачкою Марією Максаковою. Чи плануєте і далі співпрацювати?

– 2 роки тому 30 грудня була перша співпраця Марії Максакової з нашим оркестром. Всі хвилювалась, бо така відома людина. Було три номери, так би мовити, «подратували» публіку. Потім – її сольний концерт з оркестром. Далі були дотичні концерти, ми їздили в Гоголево. Вона була в захваті від концерту. Це було на Івана Купала. Я переживав через погодні умови. А співак Алекс Луна говорив: «Я співаю, викладаєшся наповну і виникають такі спецефекти на сцені». А це була блискавка. Небо тоді дуже темне було. Вже після концерту після всього отямився, подумав, що це ж могло бути все, що завгодно під час блискавки, адже люди працюють з мікрофонами, і на сцені є безліч предметів, які притягують блискавку. Але все минуло. Марія Максакова до сих пір згадує той концерт. І ще крайній її виступ був з концертом на Гелон-фесті у Більську минулого року. Тоді теж не дуже сприятлива погода була, вітер здіймався і пісок в очі потрапляв. Втім, співпраця завжди є в планах, але це ж залежить від її зайнятості.

24 лютого у театрі імені М.В. Гоголя відбудеться великий концерт до 20-річчя оркестру. Також цього дня виповниться 70 років диригенту Віталію Скакуну. Народний артист України розповів «Новинам Полтавщини», що святкувати ювілей на сцені – це своєрідна традиція для музикантів.

– По-перше, мені потрібно піарити мою справу. В столиці не потрібно цього робити, бо там звикли до симфонічної музики. А в Полтаві мені треба це робити. Полтавський регіон більше характеризується народними піснями, спрощеним варіантом музикування. А симфонія потребує інтелектуального роздуму, філософії. По-друге, це все ж таки ювілей. Слава богу, що на концертах завжди аншлаги. Я цим пишаюсь і дуже вдячний полтавським слухачам. Я повернув їх у сторону симфонізму своєю настирливістю, і зали в нас повні.

До музикантів ви вимогливі?

– Обов’язково. В історії були диригенти Бруно Вальтер і Отто Клімперер. Останній жорстоко ставився до музикантів, дуже принципово. А Бруно Вальтер був дуже поблажливим до музикантів. Це не значить, що оркестр гірше грав. Це залежить від характеру й особистості самого диригента. Я вимогливий, але дуже доступний, музиканти – це мої друзі. Я не артист, я виконую свою роботу. Це, як режисер ставить виставу, так і я ставлю музичний твір. Моя справа не дивитись, чи я сподобався публіці, а слухати, що грає мій оркестр.

Коли симфонічний оркестр виступає на сцені, першого, кого бачить глядач, це ведучу. Саме вона розпочинає концерт, оголошує номери, знайомить публіку з історією тієї чи іншої композиції. «Новини Полтавщини» поспілкувались з Аліною Синяговською і з’ясували, як вона поєднує роботу ведучої та скрипальки.

 – Встигаю, готуюсь, мені дуже цікаве це поєднання, бо я люблю, коли мізки напружені. Ти переключаєшся з одного виду діяльності на інший, це бадьорить.  Коли граю, я думаю, що говоритиму. А коли говорю, думаю що зараз гратиме оркестр. Тобто, потужно вмикаєш внутрішній мозковий ресурс, це такий адреналін.

Скільки вже працюєте в оркестрі?

– Я працюю з дня заснування симфонічного оркестру. Здається, ніби все було вчора. Разом з Віталієм Михайловичем працювали у театральному оркестрі, він постійно збільшувався, ми грали серйозні оперети, намагались навіть оперу відтворити. І Віталій Михайлович вважав, що оркестр повинен бути на сцені, він вже переріс окестрову яму. Горизонти повинні були розширитись для цього колективу. І це, дійсно, круто, коли розумієш, що можеш більше. Ти вдосконалюєшся разом з колегами. 22 лютого 2000 року оркестр вперше виступив у збільшеному складі. Це було 45 осіб. Ми грали симфонічну музику.  Якраз був День народження Віталія Михайловича, йому виповнилось 50 років. Він власноруч зробив цей оркестр, втілив свою мрію. 17 років оркестр був, як окрема творча одиниця, але в складі полтавського театру. А 3 роки тому ми відділились від театру. Коли театру надавали звання академічного, вагомий внесок на комісію справив, той факт, що в музично-драматичному театрі існує симфонічний оркестр. Такого не було в жодному музично-драматичному театрі України. Ми існували при театрі. Але горизонти постійно розширюються. Запрошували солістів з-закордону, наші плани виходили за межі репертуару театру. Там також вистави, але це трішки різні іпостасі.

Як це – бути ведучою симфонічного оркестру?

– Моє завдання – спонукати глядача не тільки на опанування музики, а й на те, щоб почитати про композитора, про ті часи, яка створювалась тоді література, картини, щоб глядачі долучались до цілого пласту історії. В цьому завдання симфонічної музики. Складно запам’ятати те, що хочу сказати на сцені про твір, або про композитора, або про виконавця. Звісно, щось занотовую. Важливо втримати в голові все, що хочеш сказати, щоб донести глядачу. Це складна музика. Люди звикли до пісень, текстів. Але симфонічна музика більш складне мистецтво. Це мистецтво абстракції. Слухаючи таку музику, людина має уявляти світ.

Ви хвилюєтесь перед концертом?

– Бути ведучою – це страшенно відповідально. Я граю на скрипці з 7 років. А ведуча з 2004 року. Здавалося б, є досвід. Але хвилююсь постійно. Перед мікрофоном я можу висловити те,  що не скажу в повсякденні. Граючи на скрипці, я таке не можу зробити. Сцена не терпить легковажного ставлення. У цьому сенсі ти повинен бути включеним кожної секунди.

 

“Новини Полтавщини” побували і на репетиції оркестру

 

 

Ліна Решетник

Система Orphus