Омельницька об’єднана територіальна громада Кременчуцького району на Полтавщині – одна з перших, створених в Україні 2015 року. 

За два роки тут реалізували близько 50 проектів: сучасне опалення у дитсадку, капітальний ремонт будинку культури і лікарні. Купили шкільний автобус та авто для лікарів. На стіні церкви встановили сонячні батареї. Хочуть створити індустріальний парк із 5 великими підприємствами.

У сільраді Омельника підвісні стелі, пластикові вікна, нові меблі, на підлозі – ламінат. А 5 років тому тут був куток, де від сирості мокріли стіні, на зиму заповзали вужі і жаби.

Голова ОТГ Олександра Шереметьєва зустрічає три делегації з обласних центрів, які приїхали перейняти досвід.

“Коли в Києві оголосили реєстрацію ОТГ – ми одразу були там. Стали одними з 159 перших громад. Починати було важко. На власних помилках вчилися. Дивилися на досвід у Польщі та інших європейських країнах. Постійно туди їздили, – каже Олександра Іванівна. – Найважче було вирішити проблему з центральним водогоном. Система зношена, постійні втрати. Ми побудували 8 кілометрів водогону. Але старі борги 500 жителів багатоквартирних будинків сягали 90 тисяч гривень. Довелось бесідувати з кожним мешканцем, щоб зрушити ситуацію з місця.

До об’єднання бюджет 4 сільських рад становив 7,2 мільйона гривень. А в 2016-му вже був 17,2 мільйона. Фінансування держави поступово зменшується. Маємо самі заробляти. Зараз одне з головних завдань – створення індустріального парку. Це територія, на якій хочемо звести консервний і сміттєпереробний заводи, логістичну і транспортну компанії. Цей проект подали на конкурс у Раду Європи. Якщо виграємо – можемо отримати 11 млн грн”, – каже наостанок Олександра Шереметьєва.

Кожен староста отримує кошти залежно від кількості населення.

“Це зручно, адже точно знаєш, якими сумами будеш оперувати. Але тепер бачимо, що це не завжди справедливо, – додає заступник голови громади Світлана Неіленко. – Одні заробляють удвічі більше, але їх кошти йдуть на розбудову сусіднього села. Систему треба ще додумувати.

У сільрадах працюють староста, адміністратор ЦНАПу і землевпорядник. Так усі послуги люди отримують на місцях.

Наступного року держава зменшить субвенцію – дадуть 2 мільйони гривень. Ми готові шукати додаткове фінансування. На 2018 рік запланували 42 проекти. Заспокоїмось, коли побудуємо в селі метро”, – сміється Світлана Неіленко.

У селі мешкають понад 1,8 тис. жителів. Більшість працює в місті. Решта – на аграрних підприємствах, теплицях, Кременчуцькому нафтопереробному заводі і в магазинах.

Біля під’їзду двоповерхового панельного будинку на вулиці Центральній курить чоловік у кашкеті і теплій спортивній куртці.

“Зміни є, але точкові, в цілому картину вони не змінюють. У клубі відремонтували тільки фасад. Не ясно, куди ділися 2,5 мільйона, які Шереметьєва виграла на водогін – він досі не працює. З каналізаційного люка раз на тиждень випливають нечистоти, – каже Олег, прізвище назвати відмовляється. Підкурює другу цигарку. Переходить на російську. – Для людей треба повісити інформаційну дошку навпроти сільради: скільки грошей прийшло і куди їх витратили.

Біля багатоквартирного будинку зустрічаємось з Лілією Ясінською. Вона – представник ініціативної групи для вирішення питання водопостачання.

“Новий водогін проклали, але до нього не підключають. Бо є борги по старому. Із 23 жовтня, без попередження, воду стали давати двічі на день по півтори години – вранці і ввечері. Тепер уся квартира в тазіках, відрах. З 1 листопада мали підключити до нової мережі вулиці Берегову, Камишанську, Центральну і сусідню зі мною двоповерхівку. У ній всі мешканці заплатили і по лічильниках, і по боргах. Місяць минув, а води нема.

Дитсадок і школа воду беруть зі скважин, а там вода технічна. В туалет учні ходять надвір. На вулиці зробили красиве освітлення, тільки чомусь на жодній зупинці немає ліхтаря. Нам обіцяли медичну лабораторію, бо зараз аналізи доводиться возити до міста. Її так і немає”, – розказує Ясінська.

Навпроти сільради – магазин “Меблі”. Перед ним газони із системою поливу, висаджені декоративні туї, встановлені лави.

“Приїжджала в Омельник моя подруга зі Світловодська, що в Кіровоградській області. Казала: “В городі немає такої чистоти, як у вас”. Недавно кладовище облагородили – поставили паркан новий, пофарбували”, – місцева Любов Скляренко крутить у руках чорний кнопковий телефон.

“Після об’єднання на Запсілля та Рокитне теж дають хороші гроші. У нас дитячі майданчики поставили. Боїмося тільки, щоб “Ощадбанк” не закрили. Там скоротили робочий день, тепер чергу треба займати з 6 ранку, бо приїздять жителі сусідніх сіл”, – долучається до розмови продавщиця Лариса Локтєва.

У сусідню Демидівку нас везе староста Андрій Пирог на сірому Daewoo Lanos. До об’єднання був сільським головою.

“Давайте говорити відверто: якби не ОТГ – нічого не було б, хіба спонсорська допомога, яку треба випрошувати. А так садочок зробили. Дах клуба раніше латав своїми руками. Завдяки громаді – перекрили. Грошей вклали стільки, як річний бюджет села. Але жителям мало. Хочуть одразу і воду, і каналізацію, і дешевший проїзд, і щоб жити, як у городі, – пояснює. – Територія громади межує із Кременчуком. Це не дає розслабитись, у людей вимоги високі. Молодь тікає в місто. Але вільного будинку в селі немає. Якщо свої не купують, то з міста переїжджають. 7 разів на день маршрутка ходить, – каже Пирог. – Люди звикли, що все хтось повинен за них робити. Теперішня політика правильна: кошти громаді дають, але жителі і самі мають вкладатися”, – додає Пирог.

П’ятихатки – за 21 км від Демидівки. Найбільшим здобутком за два роки місцеві вважають ремонт водогону. Дитсадок оновлять наступного року.

“Наш проект капітального ремонту виграв в обласному конкурсі. Отримаємо понад 700 тисяч гривень. Запланували утеплення будівлі, відновлення каналізації і капітальний ремонт приміщень”, – каже Світлана Литвиненко, керівник дитсадка.