Медична реформа: як її бачать звичайні українці
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Медична реформа: як її бачать звичайні українці
Міністра немає. Грошей немає. Зрозуміло, що реформ немає теж, хоча й розмови точаться, і законопроекти подаються, і презентації проводяться, і навіть безкоштовні ліки декому видають.
Здається, нескладно здогадатися, що йдеться про Міністерство охорони здоров’я, де за нетривалий час змінилося два міністри, а один виконуючий обов’язки швиденько поступився місцем іншому (точніше, іншій). Але кого на кого не міняли б, невдоволення станом медичної галузі тільки зростає. Причому, що дивовижно, невдоволені геть усі, повідомляють в Управлінні охорони здоров’я.
Ситуація вкрай неприємна не тільки для співробітників галузі, але й для будь-якого українця — сфера охорони здоров’я стосується кожного, причому безпосередньо й прямо.
Безумовно, ситуацію намагаються прокоментувати багато фахівців, але звичайну людину, яку часто називають дещо зневажливо «пересічний громадянин», не дуже цікавлять велемовні розмірковування, та зате дуже цікавить, що буде з українською медициною. Саме тому хочеться зробити кілька штрихів саме з погляду середньостатистичного пересічного громадянина.
Штрих перший. Медичне страхування, або ціна питання. Стаття 49 Конституції України гарантує право на охорону здоров’я, а також гарантує, що «у державних і комунальних установах охорони здоров’я медична допомога надається безкоштовно; існуюча мережа таких установ не може бути скорочена». Однак на практиці вже давно все має зовсім інший вигляд, і, схоже, про безкоштовну медицину слід забути. Передбачається, що медицина стане страховою, і ось тут починаються чудеса. Хто буде оплачувати страховку? Як це відбуватиметься? Які послуги зможе одержати застрахована особа? Із відповідями поки складно, а значить, і дуже тривожно. Однак уже на початку цього року в одному з інтернет-опитувань із приводу медичної страховки організатори намагалися з’ясувати, як люди поставляться до страхових внесків у розмірі приблизно 6,5 тисяч гривень. І навіть не запитуйте, на рік чи на місяць, бо ж при мінімальній пенсії чи при мінімальній зарплаті це не має жодного значення — як писав Іван Франко, «голого не обідреш». Так, у порядку розмірковування: якщо кожен мешканець України внесе страховий платіж десять гривень на місяць, то отримана сума досягне майже півмільярда. Зауважте, майже 6 млрд на рік. Невже мало?
Штрих другий. Чи варта шкурка вичинки? Цілком зрозуміло, що людям дуже хочеться знати, куди можуть піти гроші. Ну, а як же! Адже реформа системи охорони здоров’я вже почалася! Поки, щоправда, нескладно відчути тільки скорочення кількості поліклінік, які масово перетворилися на так звані консультативно-діагностичні центри. Як тепер кажуть, пригорнути й заплакати. ЛОР-лікар приймає пару годин, ендокринолога – з вогнем не розшукаєш, уролог буде тільки в середу, а терапевтів швиденько перекваліфікували на сімейних лікарів і розмістили не в цьому самому центрі, а нібито ближче до народу. До речі, дуже зручно: спочатку треба проїхатися в реєстратуру, потім кудись на прийом, потім треба б у лабораторію або на кардіограму, але вони вже будуть працювати тільки завтра, потім треба почекати результатів, потім знову на прийом за призначеннями або за ще якимись направленнями… Здоров’ю дуже сприяє! І за таку форму медичного обслуговування треба платити?
Штрих третій. Дорогу здолає тільки той, хто не стоїть на місці. До речі, не слід забувати, що в будь-яку медичну установу треба якось потрапити в буквальному значенні цього слова. Але ж дуже багато медичних закладів розташовані так, що під’їхати до них впритул просто нереально, бо вони відділені від дороги чудовими алейками, газончиками, сходинками й іншою красою… І хто зможе пояснити, як через усю цю розкіш має пробиратися хворий на милицях або в інвалідному візку? А якщо раптом ніяких клумб поблизу немає, то вже сходи висотою з гарний поверх будуть майже неодмінно. Ну, і чудова звичка розташовувати кабінет, наприклад, травматолога, не нижче третього поверху, щоб громадяни на милицях або все в тих же візочках серйозніше замислювалися про своє ставлення до здоров’я. Чи ще до чогось? Так що дорогу до медичної установи дуже часто здолати не так уже й просто. Винятки, звичайно, бувають, але щастить далеко не всім і не завжди.
Штрих четвертий. А чи не хочете лягти у стаціонар? Питання про стаціонарне лікування не тішить взагалі нікого. Ну, немає в сучасних стаціонарах анічогісінько: ані достатньої кількості місць, які чомусь хочуть іще скоротити, ані ліків, ані обладнання (навіть штативи для крапельниць нерідко купують медсестри за власні злиденні зарплати). А як же безкоштовна медицина? А ось так: відділення одержує на місяць трохи фізрозчину, трохи шприців, деякі препарати вітчизняного виробництва для допомоги при невідкладних станах… Але ж для лікування часто потрібні препарати, вартість яких далеко виходить за межі не те що ста, але й п’ятисот гривень. І лікарських засобів цих у відділеннях просто немає. Але ж лікарі виявляють чудеса винахідливості, щоб хоч якось підтримати хворих, які часто просто не спроможні купити, наприклад, нейромідін, десять ампул якого може коштувати й понад півтисячі гривень. Непогано? Зате лікарі-травматологи й лікарі-невропатологи, а також офтальмологи й хірурги, як і всі інші, дружно складають «заліки по СНІДу» — крутість, одначе. До речі, нерідко при оформленні в стаціонар на документах написано «б/м, коридор», і це при тому, що в стаціонар лягають тепер тільки за повного відчаю. Напевно, кількість ліжок дійсно необхідно зменшити…
Штрих п’ятий. Законні беззаконня. Але як би то не було, найбільше стан медичної сфери турбує інвалідів, яких чомусь менше не стає — хвороби, травми, поранення на фронті… І відає всіма питаннями інвалідів усемогутня МСЕК — медико-соціальна експертна комісія, яка працює нібито в правовому полі. Що ж означає «нібито»? Річ у тому, що багато інвалідів мають необоротні анатомічні ушкодження або невиліковні захворювання, тобто видужати вони не зможуть ніколи й за жодних умов. Але МСЕК (чи то з любові до справи, чи то для зміцнення власної значимості, чи то ще з якоїсь причини) призначає й призначає все нові й нові повторні огляди, які вимагають від інваліда величезної кількості часу, нервів і грошей. Так, звичайно, медицина безкоштовна, і МСЕК, як і гусари, грошей не бере. Але вся штука в тому, що перед комісією необхідно зробити купу аналізів, пройти море обстежень, відвідати різних лікарів, які ведуть прийом часто в різних кінцях міста… І дуже часто інвалід, щоб дістатися потрібного місця, має їхати не в міському транспорті, а тільки на таксі (бо таки ж інвалід). Порахуйте: МРТ, інші аналізи й обстеження, госпіталізація з усіма матеріальними наслідками, поїздки в таксі… А пенсія по інвалідності чомусь усього цього ніяк не передбачає.
Невже не можна встановити групу без необхідності повторного огляду? Ну, що ви, звичайно ж, можна, і навіть законодавча база є — Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань проведення медико-соціальної експертизи», прийнятий Верховної Радою й підписаний Президентом 4 липня 2014 року. Більше того, є й підзаконний акт — Постанова Кабміну від 21 січня 2015 р. № 10 «Про затвердження переліку анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, станів та захворювань, за яких відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення рядок повторного огляду». Думаєте, питання вирішене? Не так усе просто!
У Законі передбачено, що «…вичерпний перелік анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, станів та захворювань, за яких відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення рядок повторного огляду, затверджуються Кабінетом Міністрів України». Слово «вичерпний» усім зрозуміле? Тобто Кабмін мав би розробити повний список, у тому числі й захворювань, які мають цілком конкретні назви. Але тут починаються чудеса, причому все «чудесатіші й чудесатіші» — у підзаконному акті немає не те що вичерпного списку захворювань, але й взагалі ніякого списку. Стани є, необоротні порушення функцій є (інша справа, наскільки цей список може вважатися повним), а от списку захворювань немає — причому ніякого. І як це розуміти? У Кабміні й МОЗі почалася колективна деменція й колективне ж порушення когнітивних функцій? Там ніхто читати не вміє? А у Верховній Раді й у Адміністрації Президента жодну людину не цікавить доля прийнятих і підписаних законів?
Хоча зрозуміти хотілося б… І виходить, що Кабмін на Президента чхати хотів зі своєї кабмінівської гірки? А заодно й на всю Верховну Раду? Класно влаштувалися хлопці! Однак не враховують, що постійне чхання неминуче приведе у те саме міністерство, причому результат, найвірогідніше, буде досить невтішним.
Звичайно, таке високе поняття, як реформа системи охорони здоров’я, ніхто з керівників галузі, Кабміну або країни не пов’яжуть із такою дурницею, про яку навіть і говорити незручно в пристойному товаристві, — не туалетна розмова, одним словом. Але ж для хворих людей реформа полягатиме саме в таких дрібницях, як зручний графік роботи поліклініки, доступні за ціною ліки, наявність туалетів, повага, співчуття й навіть виконання законів, які саме ж Міністерство охорони здоров’я і розробляло, якщо не було при цьому в стані коми…
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
